Чому саме «Кременчуцька» ГЕС, або Плани-плани

    163
    Затоплене Табурище. З архіву Світловодського міського музею
    Затоплене Табурище. З архіву Світловодського міського музею
    Схема каскаду
    Схема каскаду

    Дніпро – третя за розмірами річка Європи. Поступається тільки Волзі і Дунаю. Стік води на річці – нерівномірний. Отримуючи найбільшу кількість води від танення снігів – 60-70% від загальної кількості, а в деякі роки і до 80% від річного стоку, в інші пори року Дніпро міліє. Не дивно, що перша велика ГЕС на Дніпрі, збудована біля м. Запоріжжя у 30-х рр. XX ст., працювала вкрай неритмічно. Для рівномірного надходження води на її гідротурбіни вирішили вибудувати на Дніпрі каскад ГЕС із водосховищами. Ці новобудови відповідали тогочасній стратегії комуністичного уряду СРСР та ЦК ВКП (б) на чолі зі Сталіним, який, плануючи поширити ідеї комунізму на всю Європу, добре розумів, що без сучасної зброї зробити це неможливо. А щоб мати зброю, потрібно здійснити т. зв. індустріалізацію, що, в свою чергу, без впровадження плану електрифікації було немислимо. Тиран помер, однак його ідеї продовжували надихати наступників на продовження його агресивної зовнішньої політики. Тож М.С. Хрущов теж вважав, що електроенергетика повинна випереджувати всі інші галузі господарства за темпами свого зростання. Ціна електроенергії, виробленої на ГЕС, дійсно невисока. Однак, про фактичну ціну, що її довелося сплатити за кожну збудовану ГЕС, зокрема, на Дніпрі, і, перш за все, Кременчуцьку, та про наслідки появи рукотворних «морів» воліли не говорити. І не дивно – вони виявилися фантастичними у всіх вимірах.

    Запланували – зробили!

    Введена т. зв. «ударними темпами» в дію Кременчуцька ГЕС була прикладом відносно швидкої побудови, завершеної в стислі терміни завдяки використанню передових на той час методів здійснення робіт, інженерних підходів, нових матеріалів та конструкцій!

    Левова частка виробленої на Кременчуцькій ГЕС електроенергії спрямовувалася на важку промисловість, що виробляла перш за все різноманітну зброю та техніку, а також військове спорядження. На той час СРСР вів чимало воєн в Азії та Африці, загрожував мирному життю Америки та Європи. І від такої політики не мав наміру відмовлятися.

    Тож не дивно, що спланований і з часом збудований на Дніпрі каскад ГЕС у межах України – став основою економічної, а отже і військової могутності СРСР, підставою кинути виклик наймогутнішій на той час країні світу – США, підґрунтям для погроз їй своїми ракетами, а європейським країнам – танками, локомотивом просування комуністичних ідей по всьому світу.

    У той же час про потреби свого народу влада забувала, тож електрична енергія до громадян, зокрема тих, які проживали у сільській місцевості обабіч Середнього Дніпра, масово дійшла тільки в середині 60-х рр. XX ст. 50-річчя такої знаменної для тогочасної влади події, як перемога у «Великій Жовтневій Соціалістичній Революції», що відзначалося в 1967 році, сільські жителі багатьох районів Кіровоградщини, а з ними Полтавщини та Черкащини зустріли з електричним освітленням своїх помешкань.

    Влада, з метою отримати електроенергії якомога більше, замахнулася і на верхів’я Дніпра. Було заплановано почергово збудувати там 8 електростанцій. Якби це вдалося реалізувати, то Дніпро перетворився б майже на суцільне водосховище протяжністю близько 2 тис. км – від Чорного моря до м. Смоленська. Про вплив руйнівних процесів і явищ на навколишню природу, пов’язаних із появою такого дивного за формою і розмірами «моря», про загальну кількість знищених міст, сіл та хуторів, а також лісів, озер, пасовищ і родючих ґрунтів, про зникнення під мулом цілих пластів історії й археологічних культур, ми могли б лише здогадуватися, аналізуючи сьогодні наслідки спричинених ними екологічної та гуманітарної катастрофи. Радянському уряду під тиском доводів вчених від реалізації вказаного плану все ж довелося відмовитися. Зате Міністерство будівництва електростанцій спішно взялося за будівництво ГЕС на Нижньому та Середньому Подніпров’ї.

    Першу ГЕС на Дніпрі, як відомо, збудували біля Запоріжжя. Її розпочали будувати в 1927 році. Будівництво тривало загалом 12 років і завершилося в 1939 році. Пуск в дію першого гідроагрегата в 1932 році став, перш за все, пропагандистським продуктом і слугував прикладом втілення в життя ідей соціалізму, що, начебто, наближали побудову світлого майбутнього – комунізму. Тої факт, що ДніпроГЕС будували під керівництвом і за участю іноземних спеціалістів, що обладнання й устаткування для ГЕС постачалося переважно з-за кордону, замовчувався.

    З пуском в дію всіх енергоблоків ДніпроГЕС виробляв до 3 млрд. кВт/годин електроенергії. Але перші місяці експлуатації цієї ГЕС показали суттєві недоліки електростанції: під час повеней воду доводилося спішно скидати через водовідвідну греблю, а влітку та восени рівень води у водосховищі різко падав, від чого вироблення електроенергії теж різко зменшувалося. За проектної потужності у 558 тис. кВт, у маловодний період, особливо восени 1939 року, потужність ГЕС впала до 100 тис. кВт, а в окремі дні – і до 70 тис. кВт. Тобто виробницт­во електроенергії скорочувалося у 5-8 разів.

    Якщо під час будівництва ДніпроГЕСу широко повідомлялося про, нібито, безперервну і безперешкодну навігацію річного флоту від Києва до Чорного моря, то з часом з’ясувалося, що Дніпро у фарватері (судноплавній частині), зокрема на ділянці від Дніпропетровська до Нікополя, має глибину всього 0,35-0,75 м. Закономірно, що судноплавство на Дніпрі влітку та восени 1939 року зупинилося на півтора місяці. У цьому році, розпочалася Друга світова війна. Зниження виробітку електроенергії на початку війни, та заодно припинення навігації, значно дестабілізувало роботу металургійних та машинобудівних підприємств Придніпров’я.

    Знаючи природу тоталітарного більшовицького режиму, можна стверджувати, що чимало проектантів ГЕС, її будівельників та експлуатаційників були репресовані як «шкідники соціалістичного будівництва», їхньої вини у неритмічній роботі ДніпроГЕСу не було – «винним» виявився Дніпро.

    Радянсько-німецька війна, що розпочалася влітку 1941 року відкоригувала роботу ДніпроГЕСу. Радянські сапери влітку 1941 року поспіхом зірвали греблю ГЕС, заклавши в її основу 20 тонн вибухівки. Вибухом понищили і машинний зал. Від руйнування греблі загинули, за різними даними десятки тисяч радянських солдат, цивільних громадян, які перебували нижче від греблі – 150-тиметрова хвиля, що ринула з пробоїни, зносила все, що траплялося їй на шляху.
    Після війни площу водосховища ДніпроГЕСу дещо збільшили, від чого збільшилася і кількість виробленої електроенергії – в окремі періоди сягала 650 тис. кВт. Але «дитячі» хвороби цієї ГЕС далися взнаки: електростанція працювала вкрай неритмічно. Вихід вбачався один – вище від Запоріжжя необхідно будувати нові електростанції з тим, щоб стік води штучно регулювати – зменшуючи її в час повені та збільшувати у посушливий час. Таким містким водосховищем, за твердженнями кількох проектних організацій СРСР, повинно стати Кременчуцьке. Це рукотворне водосховище, маючи гігантські розміри, накопичувало б весною чимало води, а влітку та восени її ефективно спрямовувало б ДніпроГЕСу, чим гарантувалася його безперебійна й ритмічна робота впродовж року. Одночасно з будівництвом греблі поблизу Кременчука та зі створенням водосховища, вирішувалася й інша проблема – судноплавна. Ці проблеми держава вважала головними. Зате інші, такі як долі людей, які жили на берегах Дніпра, загибель родючих ґрунтів, знищення прадавніх лісів та багато тисячолітньої історії, хоч і бралися до уваги, але приносилися в жертву новій ГЕС Кременчуцькій.

    Вивчення умов, необхідних для спорудження нової ГЕС поблизу Кременчука, розпочалися в 1932 році. Відтоді і по 1936 рік, на виконання Постанови Ради Праці й Оборони, проектною організацією «Укргідепом» здійснювалися роботи з обґрунтування робочої гіпотези «Великого Дніпра». Першочергове значення в цій роботі приділяли можливос­ті створення суцільної безперешкодної транспортної магістралі від Смоленська до Чорного моря шляхом створення великих штучних водосховищ на притоках Верхнього, Середнього та Нижнього Дніпра, а також на р. Десна.

    Матеріали досліджені, басейнів Дніпра та Десни спочатку обговорили на нараді в Академії наук УРСР, що відбулася в 1933 році. Через рік, в 1934 р., відбулося чергове обговорення, тепер вже на спільній нараді планових організацій РРФСР, УРСР та БРСР. Місцем наради обрали м. Ленінград. Вивчення Дніпра продовжилися в наступні два роки. У 1936 році відбулося засідання експертної комісії Держплану СРСР, де розглянули робочу гіпотезі «Великого Дніпра». Там визнали, що найважливішою частиною «Великого Дніпра» є енергетичний потенціал саме Нижнього Дніпра. Першочерговим завданням на Нижньому Дніпрі є спорудження Кременчуцької ГЕС, що дозволить регулювати стік річки і повністю використати проектну потужність ДніпроГЕСу. На нараді констатували, що створення водосховищ у Верхньому Дніпрі є неможливим через величезну природну зволоженість тієї території, що призведе до появи ще більшої кількості боліт. З цієї ж причини експертна комісії вважала недоцільним спорудження Київського водосховища. Зате цілком реальним вважалося з’єднання Дніпра з Волгою через річки Десна і Ока. Отримавши висновки вчених, Держ­план СРСР дав вказівки «Укргідепу» розробити у 1937 року технічні умови «Реконструкції Дніпра» з метою побудови Київської, Переяславської, Канівської та Кременчуцької ГЕС. Роботи з проектування тривали до 1940 року. За цей час «Укргідепом» виконані величезні за об’ємом роботи зі створення технічних креслень «Дніпровських ГЕС», визначення глибоководного шляху від Києва до Чорного моря, зрошення близько 1 млн га земель на півдні України. Також розробили проект ще однієї ГЕС – Дніпродзержинської, що планували спорудити на Дніпрі, першочерговою вважали будівництво саме КремГЕС. Всі гігантські за об’ємами матеріали з «Реконструкції Дніпра» були готові на початку 1941 року. Їх передали на розгляд до Москви, в трест «Гідроенергопроект». Війна не дозволила розглянути та затвердити ці матеріали.

    Після війни, у зв’язку з відбудовою ДніпроГЕСу, урядова комісія вкотре дійшла до висновку, що докорінне покращення роботи цієї ГЕС можливе тільки завдяки побудови нової електростанції поблизу Кременчука.

    У 1945-1948 рр. на Середньому Подніпров’ї знову працювала пошуково-розвідувальна бригада «Укргідепу». Спеціалісти цієї організації розробили технічний проект Кременчуцької ГЕС і передали його до Москви на затвердження. Там проект затвердили. Однак будівництво Кременчуцької ГЕС відклали – уряд вирішив будувати Каховську ГЕС. У 1953 році «Укргідепу» наказали переробити раніше виконаний проект КремГЕСу. Новий проект Кременчуцької ГЕС був готовий на червень 1954 року. Місцем розташування нової ГЕС обрали ділянку біля с. Табурище Кіровоградської області, за 12 км вище по Дніпру від м. Кременчука, Вода для ГЕС мала акумулювалася в Кременчуцькому водосховищі.

    Вивчення дна та берегів цього гігантського водосховища тривало в 1931, 1938, 1946 рр. та протягом 1953-1954 рр. Передбачалося, що новостворене водосховище протяжністю 185 км сягатиме на півночі м. Канева. Вже на той час проектовані водосховища називалися «морями».

    Рельєф долини Дніпра в районі майбутнього водосховищ надзвичайно різнився. Правобережжя – високо підняте плато над долиною річки. Лівобережжя – низовина, складена з м’яких лесових порід, колишня тераса Дніпра. Відстань між протилежними берегами теж різнилася: від 4,8 км до 8 км, до 39 км біля Вільшанського мису, біля Мошногірського мису долина звужувалася до 16 км, а потім, до Канева, майже не змінювалася і сягала 18-20 км між протилежними берегами. Серйозні корективи щодо розмірів майбутнього водосховища привносили долини двох приток Дніпра-Тясмину та Сули. Так, при вивченні долини водосховища передбачалося, що його води підуть вверх по Тясмину на 84 км і досягнуть окраїн Сміли. По Сулі вода підніметься вверх на відстань 60-64 км.

    В усіх проектах «Великого Дніпра», починаючи з 1932 року, пошуківці місцем для греблі майбутньої Кременчуцької ГЕС бачили тільки Табурищанський мис, що далеко виступав у Дніпро. Тож гребля майбутньої ГЕС стояла б на гранітних монолітах товщиною 16-18 метрів, від чого була надзвичайно стійкою. Гідровузол примикав на правому березі до Табурищанського мису, який був природнім продовженням бетонної греблі. На лівому низинному і заболоченому березі планувалося насипати високу греблю. Під терасою лівобережної греблі хоч і залягали піски, але під ними теж були товщі гранітів. Навколо майбутнього гідровузла знаходилися величезні поклади будівельного піску та гранітні родовища, вкрай необхідні для спорудження ГЕС. Здавалося, що умови для побудови Кременчуцької ГЕС склалися вкрай ідеально. Однак довгий час на перешкоді побудови ГЕС були величезні матеріальні затрати на спорудження водосховища. тоді, у 30-40-х рр. ХХ ст., до побудови КремГЕС не приступали саме за цих міркувань. У 1940 і в 1952 роках навіть розглядалися інші варіанти побудови ГЕС, а не тільки на Табурищанському мисі.

    Альтернативних проектів загалом було три. Так, одним з них планували спорудити ГЕС біля м. Новогеоргіївська, тобто, північніше Табурищанського мису. Іншим проектом намагалися взагалі змінити конструкцію самої греблі ГЕС, збудувавши її низьконапірною, від чого різко зменшувалася площа водосховища. Розглядався і третій проект – взагалі відмовитися від Кременчуцької ГЕС, а нову збудувати вище на 15 км. від Черкас. У цьому випадку під водосховище відій­шли б долини річок Ірдинь та Тясмину. Оскільки на той час р. Ірдинь перетворилася фактично на величезне болото, то втрати від затоплення земель були б мінімальними. Дніпро взагалі не приносився в жертву майбутній новобудові – долина річки від Черкас до Новогеоргіївська виключалася із зони водосховища. Окрім того, брався до уваги і той факт, що біля Табурищанського мису знаходилися 248 млн. тонн розвіданих запасів бурого вугілля. Значна частина з них потрапляла до зони затоплення у випадку побудови ГЕС поблизу Кременчука.

    Станом на 1953 рік, з чотирьох варіантів побудови нової ГЕС на Дніпрі залишилося тільки два: гідростанція постане або біля с. Табурище, або біля м. Новогеоргіївська.

    Порівняльну характеристику обох проектів, з метою остаточного визначення місця побудови ГЕС надіслали до Ради Міністрів СРСР і УРСР.