Чи завжди свято 1-го Травня мало заполітизований характер?

115

Щойно Український інститут національної пам’яті підготував нову редакцію законопроекту про державні свята, пам’ятні дати та скорботні дати в Україні. Повідомляється, що у документі, який пройшов громадські слухання, з’явилася категорія «міжнародні дні». Він охоплює, зокрема, 8 березня як День боротьби за права жінок (запропоновано зробити святковим, але не вихідним днем) і 1 травня як вихідний День праці.

В історії людства є чимало прикладів забудькуватості. Не завжди навмисної. «Радянські люди» (а за ними й громадяни незалежної України) звикли, що «Перше травня, – цитуємо Українську Радянську Енциклопедію, – міжнародне революційне свято, день міжнародної солідарності трудящих усього світу, єдності, братерства робітників усіх країн. У липні 1889 року 1 конгрес 2 Інтернаціоналу прийняв рішення про щорічне відзначення… На Україні Перше травня вперше святкували 1890 року у Львові». І крапка.

Тим часом, минуле народів світу свідчить, що, як і більшість справжніх свят, першотравневе сягає значно глибших коренів. У багатьох європейських народів ще й досі зберігся звичай «маївки» — розваги, гуляння в гаю чи в лісі. Цей звичай теж дуже старий. Ще давні римляни святкували цього дня прихід весни, навіть не підозрюючи про майбутню декомунізацію. А пригадайте Вальпургієву ніч, яскраво описану Гете у «Фаусті»!  Адже саме ніч з 30 квітня на перше травня – язичницьке і водночас християнське свято, яке відзначається в країнах Центральної і Північної Європи. В християнській традиції це день святої Вальпурги, англійської проповідниці християнства. Зважаючи на те, що раннє християнство часто християнізувало язичницькі традиції, обидва свята злилися в одне.

До речі, дослідник звичаїв українського народу Олекса Воропай розповів, що це було «веселе свято студіюючої молоді за часів «Гетьманщини святої». У Києві в день першого травня всі спудеї і бурсаки Київської Академії разом з учителями та «любителями науки» виїжджали за місто, на гору Скавику, що поміж ярами в урочищі Глубочиця. Учителі поезії були зобов’язані щорічно «сочинять» комедії і трагедії спеціяльно для «майских рекреаций». Отже, ставили п’єси «на лоні природи» і співали хором. Щодо «любителів науки», то це, як довідуємось з інших джерел, були не хто інші, як купці, дідичі, заможна козацька старшина. «Любителів науки» спудеї приймали до свого гурту не інакше, як «за подаяніє» на славу і розвиток «премудрості научной». Ішлося про бочку пива або меду вареного; могли бути також смалений кабан, бодня сала, свіжі паляниці та інші того роду докази прихильности до науки. Занепала ця традиція приблизно в часи насильницької ліквідації Гетьманщини – в кінці XVIII століття. Спогади та перекази про травневі «рекреації» ще довго жили в пам’яті спудеїв і бурсаків. Пізніше соціялісти разом з комуністами, як відомо, оголосили перше травня, стародавнє веселе свято всіх народів, «днем міжнароднього пролетаріяту», і цей день утратив свій чар»!

Ще за півстоліття до мудрого рішення вождів другого Інтернаціоналу, видатний англійський письменник Чарльз Діккенс у нарисі «Перше травня» писав: «Коли вранці другого числа веселого місяця травня, року від Різдва Христового одна тисяча вісімсот тридцять шостого вийшов погуляти до міста, то з прикрістю відчув як виродився звичай святкувати перше травня!». Виявляється, століттями на Британських островах цього дня влаштовувалися «веселі розваги, наприклад, танці навколо простого неотесаного стовпа, встановленого на честь приходу весни і прикрашеного її емблемами». Піз­ніше цю давню традицію продовжили… сажотруси, люди здавна оточені таїною. Вони «перехопили звичай влаштовувати весняні танці» й щорічно вулицями Лондона водили так званого «Джека-в-Зелені». Себто чинили своєрідний карнавал.

Що ж до України, то всі намагання послідовників «єдино вірного вчення» зробити Перше-друге травня наскрізь політизованим ніколи (ні при СРСР, ні зараз) не вінчалися успіхом. І справа не лише в зручній порі для саджання городини. Тут, безумовно, щось значно глибше. Це свято скоріше від Бога, а не політиків. Не дивно, що мій улюблений Діккенс з такою несказаною любов’ю писав: «Перше травня! Скільки в цих словах відрадної свіжості! Воно будить у нас чимало думок про найблаженнішу й чудову пору, про захоплюючий розквіт природи. Чи є на світі людина, до чиєї душі не проникло б чарівне замилування ясним веселим ранком, не примусило б її перенестися в далекі роки веселого дитинства, не воскресило б у ній споминів – про зелену галявину з ледь тріпотливими деревами, де так дзвінко співали птахи, – ніколи вже птахи не співали так дзвінко з тих пір, – де весело пурхали метелики, – ніде більше, скільки б не мандрувати світом, не побачиш таких метеликів, – де небо здавалося значно блакитнішим, а сонце яскравішим, де вітерець над зеленими травами був прохолоднішим, а запах квітів солодшим, де всі фарби були незрівняно багатшими й живішими…?»

Хіба не так? Хіба не таке Перше травня носить в собі кожен з нас як свято душі? Може й справді ми забули про щось значно важливіше, ніж політичне наповнення звичної дати…

Федір Шепель, краєзнавець, м. Кропивницький.

Поширити
"Вісті Світловодщини"