Козацьке укріплення на території сучасного міста

145
План Таборищанського шанцю.
План Таборищанського шанцю.

На території сучасного міста розташовувалось укріп­лення, городище, місцезнаходження якого покладало на нього виконувати оборонну та сторожову функцію, залога якого здійснювала захист території в разі нападу ворога (ймовірно, спочатку татар від козаків, пізніше – навпаки), контролювала переправи через річки Цибульник, Тясмин, які впадали поблизу в Дніпро, та рух суден по ньому. Про це з впевненістю можна говорити, судячи з письмових та картографічних джерел, праць істориків та краєзнавців, витяги з яких приводяться нижче.

Схематична реконструкція укріпленого городка. Розробка В. Басаргіна. Кременчук.
Схематична реконструкція укріпленого городка.
Розробка В. Басаргіна. Кременчук.

Перша письмова згадка про городище на Таборищенсь­кому мисі відноситься до 1594 року: німецький посол Еріх Лясота здійснивши подорож до Запоріжжя, написав: «За Тясмином виступають із суші декілька пагорбів, які тягнуться майже до порогів (Porogi), на них видно багато Тumuli (могильні горби, кургани), які вони називають могилами (Mohilla). Але сам берег Дніпра невисокий. До старої татарської церкви на пагорбі праворуч 0,5 милі» // Щоденник Еріха Лясоти із Стеблева // Запорозька старовина. – Київ-Запоріжжя: НДІ козацтва Запорізьке відділення, 2003 р.

«На Днепре, недалеко от устьев Тясмина и Цыбульника, в местности, которая господствует над Киевскою и Полтавскою губерниею, был их (татар) табор, где была и татарская мечеть, которую видел еще Эрих Лоссота, ездивший в 1594 году по Днепру в запорожский Кош» // Никифоров В. Очерки Александрийского уезда Херсонской губернии // Прибавления к Херсонским епархиальным ведомостям, №23, 1876 г.

Ймовірно, назва села Таборище походить від того, що тут козаки та інший люд таборувався перед тим, як вирушити в «дорогу на Січ» та навпаки, після або перед переправами через згадані річки, та від табору, який тут розташовувався під час відомих військових подій 1625 року, і використання козаками укріпленого городища для оборони від поляків.

«Обоз двинулся и шел до Крылова; вышедши оттуда, стал в миле за городом над речкою Цыбулъником, в расстоянии одной мили от козацкого табора; с этого становища хорошо было видеть обоз козацкий и стражу их» // «Дневник комиссии или экспедиции против Войска Запорожского 1625 г.» // «Киевская Старина», том XXVII, 1889 г.

«Обравши собі за гетьмана Марка Жмайла, за деякими відомостями дрібного українського шляхтича-козака з Галичини, козацьке військо зустріло урядову армію 25 жовтня 1625 року поблизу містечка Крилів (на Цибульнику в урочищі Табурище на залишках старого городища)» // Вирський Д.С. Українне місто: Кременчук від заснування до 1764 р. – К.: 2004 р.

«Одним із пристанищ козаків було селище Табурище. Своєю назвою воно, очевидно, зобов’язане колишньому козацькому табору, який тут знаходився. Табурищанське городище розташовувалось на мисі, утвореному впадінням річки Цибульник у Дніпро. На цьому самому місці посол австрійського імператора Еріх Лясота, який плив по Дніпру з Запоріжжя у 1594 році, бачив поселення. Можна зробити висновок, що воно існувало вже у 80-ті роки ХVІ ст.» // А. А. Богульський, к.і.н., ст.н.с. Кіровоградського державного педагогічного університету ім.Винниченка, краєзнавча збірка «Мій край – моя історія жива».

За часів Нової Сербії, військово-господарського утворення, до якого входили наші території протягом 1754-1764 рр., біля с.Таборища був зведений Таборищенський шанець – військове укріплення з валом і ровом, сліди якого ще прослідковувалися на початку ХІХ ст.

Священик Нікіфоров повідомляв: «В 1860 г., по словам прежнего священника с. Табурища, жил в этом селе столетний старик, который передавал, что в детстве своем он еще видел полусгнившие дубы, окружавшие частоколом городище, и что тогда уже этим дубам, по их ветхости, давали более ста лет”// «Киевская Старина», за апрель 1885 г.

Пізніше, населений пункт, що виник на мисі, на якому раніше розташовувалось козацьке укріплення та Таборищанський шанець, мав назву Городець. Під час будівницт­ва ГЕС, населений пункт та залишки укріплень городища були зруйновані.

Ми повинні пам’ятати про визначні віхи історії нашого краю, в свою чергу передати знання наступним поколінням для збереження історичної пам’яті, адже як показує практика життя історію забувати не слід.

Андрій Бутко, директор міського краєзнавчого музею.

Поширити
"Вісті Світловодщини"