Давня історія сучасної Світловодщини (на основі археологічного матеріалу). Історія дослідження археологічного минулого сучасної Світловодщини.

151

Інтерес до свого минулого, минулого свого роду, племені, народу закладено у людині на генетичному рівні. Ми добре знаємо і розуміємо вислів, що «без знання минулого, ми не можемо знати і свого майбутнього». Вірніше майбутнє обов’язково буде, але яким воно буде залежить від нас, людей, які проживають нині. А щоб воно, майбутнє, було краще за теперішнє, ми обов’язково повинні знати минуле, щоб не повторювати помилок минулих поколінь, навпаки, взявши все найкраще. І цей варіант розвитку історичних подій буде найкращим. А людина, по своїй суті, прагне протягом свого життя до кращого. Ось чому інтерес до минулого, своєї історії, у людей дуже розвинений. Це, можна сказати, інстинкт на генетичному рівні. Але прикро те, що багато людей, які, як правило, знаходяться на високому соціальному щаблі (вожді, князі, царі та їх свита і т. д.), не усвідомлюють, або не хочуть усвідомлювати надбання минулих поколінь, і всупереч суспільству (тобто більшості), переслідуючи свої меркантильні цілі, роблять дії, які призводять до негативних, недобрих наслідків для їх племені, народу, країни (війни, голод, невпевненість у майбутньому).

А допомагають нам у розумінні минулого люди, для яких інтерес до минулого співпадає з їхніми професійними інтересами. Тобто, вивчення минулого є їх професією: історики, археологи, хроністи.
З давніх-давен вчені цікавилися дописемною історією людства. Спочатку це були вчені Грецької, Римської, Візантійської цивілізацій. А от за часів Середньовіччя інтерес до пам’яток старовини значно знизився. За часів Київської Русі, інтерес до старожитностей був розвинений лише в місцях, які займались науковою діяльністю: монастирі і церковні школи.

На території України перші археологічні товариства виникли у XIX столітті. Наприклад, у 1839 р. було створене Одеське товариство історії і старожитностей, найстарше в Україні. Перші музеї, які займались в т. ч. і збиранням археологічного матеріалу, виникають на території України у Миколаєві (1809 р.), Феодосії (1811 р.), Одесі (1825 р.).

Спеціальні археологічні дослідження в Україні розпочато понад 200 років тому, з розкопок у 1763 р. скіфського Литого (Мельгунівського) кургану біля сучасного міста Кропивницького.
Розвиток археології в Україні наприкінці XVIII – на початку XIX ст. пов’язаний з іменами О. О. Спіцина, В. О. Городцова, Б. Ф. Фармаковського, В. В. Хвойки, Д. Я. Самоквасова, І. Є. Забєліна, М. І. Веселовського та інших вчених.

У XIX ст. було закладено основи славістики. Великий внесок у вивчення історії й матеріальної культури слов’ян зробив Л. Нідерле (1865–1944). Його праця «Слов’янські старожитності» не втратила своєї актуальності і в наш час. Проблема походження слов’ян широко дебатувалась і в європейській літературі XIX ст. У XX ст. археологічні дослідження на території України досягли «високої планки», тобто, склалися сприятливі умови для цих досліджень, і вони були використані вченими «радянського періоду».

Слід сказати, що історичні, археологічні дослідження, розкопки потребують немалих затрат від держави. І найбільше досліджуються археологічні об’єкти за добрих економічних умов у країні. А без археологічних розкопок історичні пам’ятки досліджуються тільки поверхово, як наслідок, і висновки ми можемо робити неповні.

А ще розкопки обов’язково проводяться у тих випадках, коли археологічним пам’яткам загрожує знищення з ряду різних причин – це і будівництво кар’єрів, водосховищ, різноманітних будівель і т. ін.

Щодо території сучасної Світловодщини, то археологічні дослідження тут вперше почали проводити радянські вчені в середині XX ст.. Про попередні дослідження нашого краю ми маємо лише короткі повідомлення. В кінці XIX ст. етнограф з Єлисаветграда В. Ястребов сповіщає про знахідку «кам’яної баби» біля села Сніжкова в своїй праці «Опыт топографического обозрения древностей Херсонской губернии», 1894 р. Цікаві дані про с. Таборище і знаходження на його території археологічних пам’яток знаходимо в книжці В. Гошкевича «Клады и древности Херсонской губернии», 1903 р. Як відомо, за Російської імперії Новогеоргіївщина входила до складу Херсонської губернії.

В книзі В. І. Гошкевич так описує скарб, виявлений в околицях міста Новогеоргіївська на початку 80-их років XIX ст.. На березі Тясмину розмито водою узвишшя, з якого висипалося стільки срібних монет, що місцеві пастухи носили їх шапками. 7 монет із цього скарбу потрапили в колекцію Єлизаветградського реального училища. Це, зокрема, монети Нерви (96 – 98 р. р. по р. х.), Трояна (98 – 117 рр.), Адріана ( 117 – 138 рр. ), Антонія Пія (138 – 161 рр.), Марка Аврелія (161 – 180 рр.), Луцілли (164 – 183 рр.). Тут же було знайдено скарби польських монет XVII – XVIII ст.

На схилах берегів Дніпра і в самому Таборищі раніше знаходили багато старовинних дорогоцінних речей. Це, певне, і послужило приводом для народних переказів: нібито в околицях Таборища сховано незлічені багатства.
За переказами старожилів Таборища, які знайшли підтвердження і в книзі В. Гошкевича, у одного з місцевих жителів стояла на подвір’ї велика гранітна глиба, на якій була висічена людська долоня. Свого часу з Черкас приїздили до того господаря двоє людей з «описом», в якому було сказано, що поблизу каменя із зображенням руки, є погріб, а в ньому зарито човен, наповнений шкіряними мішками з грошима, золотим і срібним посудом. Скарбошукачі шукали цей легендарний скарб, але поки що даремно.

Археологічне дослідження нашого краю в середині XX ст. пов’язане з ім’ям визначного українського археолога радянського періоду нашої історії О. І. Тереножкіна. В 1950 – 51 рр. під його керівництвом була проведена Дніпровська правобережна скіфська експедиція. Завдяки грамотності та наполегливості керівника цієї експедиції О. І. Тереножкіна, вона привнесла значні наукові результати в дослідження археології середнього Придніпров’я. Зокрема, на наших землях були досліджені декілька городищ Чорноліського часу: одне із них у с. Тясминки, а два інших біля с. Калантаєва Ново-Георгіївського району.

В другій п’ятирічці 50-их років територія нинішньої Світловодщини, а тодішньої Новогеоргіївщини, була досліджена, в археологічному відношенні, досить змістовно, в зв’язку з передбачуваною подією в будівельній галузі УРСР – перекриттям русла р. Дніпра, в районі міста Кременчука, дамбою Кременчуцької ГЕС і затопленням долини р. Дніпро водами спроектованого Кременчуцького водосховища. Багато археологічних об’єктів, згідно проекту побудови Кременчуцької ГЕС та водосховища, підпадали в зону затоплення. В зв’язку з цим, Кабінет Міністрів УРСР своєю постановою за № 2598 від 12 грудня 1953 р., дозволив здійснити масштабні археологічні розвідки, а за потреби і розкопки інститутом Археології Академії наук УРСР.

В 1956 році Інститут Археології здійснив велику програму польових досліджень цих об’єктів, для чого були організовані три експедиції: Первіснообщинно-скіфська, Ранньослов’янська, Староруська.

Кременчуцька первіснообщинно-скіфська експедиція, начальником якої був призначений старший науковий співробітник, кандидат історичних наук О. І. Тереножкін, проводила свої дослідження на правому березі р. Дніпра, в районі нижньої течії р. Тясмин, між містом Чигирином і с. Таборищем. Розкопкам підлягали поселення мідного віку біля с. Новоселиці, кургани епохи бронзи біля м. Ново-Георгіївська, городища і поселення передскіфського періоду (VIII – VII ст. до н. е.), розміщені біля с. Калантаєва і Тясминки, і м. Ново-Георгіївська.

Результати праці учасників цих експедицій були опубліковані згодом, в наукових звітах про роботу Кременчуцьких експедицій Інституту археології АН УРСР в 1956 році.

А пізніше в науковій літературі з’явилися більш ґрунтовні наукові праці учасників цих експедицій, вже після камеральної (кабінетної) обробки зібраного археологічного матеріалу, після зроблених певних висновків про досліджені археологічні об’єкти.

Кременчуцька ранньослов’янська експедиція, начальником якої був призначений старший науковий співробітник, кандидат історичних наук М.Ю. Брайчевський, проводила біля сіл Леськи і Ломовате Черкаської області розкопки поселень IV ст. н. е., так званої, черняхівської культури. Між селами Пеньківкою і Вітрівкою Кіровоградської області розшукані ранньослов’янські поселення (VI – VIII ст. н. е. ), де були проведені розвідувальні розкопки.
Кременчуцька давньоруська експедиція, начальником якої був призначений науковий співробітник В. К. Гончаров, основні роботи проводила на городищі біля с. Воінська Гребля, Полтавської області, яке являється залишками літописного міста – кріпості Воіня, побудованої при князі Володимирі Святославичі в кінці X ст. і зруйнованого половцями під проводом Кончака в 1186 році.

Проведені в 1956 році Інститутом Археології АН УРСР експедиційні дослідження в зоні будівництва водосховища Кременчуцької ГЕС дали цінні матеріали, які розкрили нові сторінки давньої історії населення Середнього Придніпров’я.

В послідуючі 2,5 роки (1957 – 1959 р.р.) тим же Інститутом Археології АН УРСР було здійснено ряд археологічних розвідок, з метою виявлення археологічних об’єктів. Якщо такі знаходились, то там проводились археологічні дослідження (закладались шурфи, розкопки).

Найбільш повно було досліджене поселення біля т. зв. Московської гори біля Ново-Георгіївська в долині р. Цибульник. Поселення відносилось до доскіфського періоду історії, і відносилось до т. зв. Чорноліської культури IX – VII ст. до н.е. На Московській горі було досліджено і десяток курганів з похованнями різних історичних періодів.
Усвідомлюючи той факт, що невдовзі чаша Кременчуцького водосховища наповниться водою, деякі вчителі історії Новогеоргіївського району, здійснили свої археологічні розвідки з метою виявлення археологічних пам’ятників, і збору цінного матеріалу. За це ми, нинішнє покоління істориків, їм надзвичайно вдячні. По собі вони залишили свої грамотні та змістовні записи, які дають нам цінні знання для розуміння «археологічного» минулого нашого краю. До цих вчителів належать вчитель історії села В. Андрусівка М. М. Караката, вчитель історії села Семигір’я П. М. Грибенко.

М. М. Караката виклав матеріали по дослідженню археологічного минулого села В. Андрусівка та її околиць в одному із розділів своєї праці «Історія села Андрусівки», а П.М. Грибенко виклав матеріали своїх досліджень у статті «Матеріали до археологічної карти Новогеоргіївського району Кіровоградської області», яка друкувалась у збірнику матеріалів з археології Північного Причорномор’я, який випускає Одеський Державний Археологічний музей, в 1959 р.. Крім того, заслуга цих істориків полягає ще в тому, що М. М. Караката в селі В. Андрусівка створив зі своїми учнями перший шкільний краєзнавчий музей в Новогеоргіївському районі, а П. М. Грибенко, використовуючи матеріали описів пам’яток, які частково виявлені ще в дореволюційні часи, а більшість же – за роки радянської влади, археологічними розвідками та експедиціями, а також місцевими жителями і ним особисто, склав схему знаходження археологічних об’єктів Новогеоргіївського району, Кіровоградської області.

В 1956-1959 роках було виявлено і досліджено археологічними розкопками поселення і 4 могильники ранньослов’янського племінного об’єднання уличів в долині р. Тясмина біля села В. Андрусівка такими вченими-археологами, як Березовецем Д. Т., Телегіним Д. Я., Петровською Є.О. Результати цих досліджень пізніше були опубліковані в спеціалізованій літературі.

Поселення і могильники уличів були відкриті і досліджені завдяки тому ж М. М. Каракаті, простому вчителю історії села Велика Андрусівка.

На початку 1980-их років, під час будівництва каналу «Дніпро – Інгулець», між селами Велика і Мала Скельова, на глибині 2,5 – 3,5 м. від сучасної поверхні, у суглинку були знайдені бивень та кістки мамонта, кістки шерстистого носорога, велетенського оленя, зубра. Викликані археологи дослідили це місце. Вони дослідили площу протяжністю 40 м. Поряд із кістками тварин було виявлено сліди багаття, знаряддя праці первісної людини з каменю. На основі цих археологічних матеріалів, археологами було зроблено висновок, що даний історичний об’єкт являється стоянкою первісної людини епохи середнього палеоліту (150 – 40 тис. років тому).

Перші спроби систематизувати археологічне надбання краю відбулися на початку 70-их років XX ст., під час написання тому «Історія міст і сіл Української РСР» про Кіровоградську область. Надрукована вона була в 1972 році. Тут було дано короткий опис давньої історії Кіровоградщини, на основі археологічних даних, а також було вміщено карту археологічних пам’яток на території Кіровоградської області. Конкретно нашу територію описали історики А. А. Богульський, В. В. Журавський, І. П. Рак.

В 1975 році, під час прокладання водогону «Дніпро – Кіровоград», було знайдено в ґрунті поховання, які дослідники віднесли до пізньоскіфського часу IV – III ст. до н.е. Це був ґрунтовий, без курганний могильник скіфів. Знаходиться він на території Нового Міста. Досліджували цей ґрунтовий могильник протягом десяти польових сезонів студенти Кіровоградського педагогічного інституту ім. О. С. Пушкіна, під керівництвом видатного археолога Кіровоградщини, вчителя багатьох істориків-археологів нашої країни, Н. М. Бокій. А в кінці 80-их років XX ст. археологічні дослідження тут проводились під керівництвом археолога І. А. Козир. Результати досліджень були викладені Н. М. Бокій в 1980 році в місті Дніпропетровську під час XVIII наукової конференції НАН України. В тому ж році в збірнику «Археологические исследования на Украине в 1978 – 1979 гг.», була надрукована тезисна доповідь Н. М. Бокій, яка мала заголовок «Позднескифский безкурганный могильник у г. Светловодска». В ході археологічних розкопок, неодноразово про її хід повідомлялося в матеріалах місцевої преси, а журналіст, краєзнавець В. В. Журавський, редактор місцевої газети «Наддніпрянська правда», часто сам був присутнім на розкопках, давав їх опис, брав інтерв’ю у керівника розкопок Н. М. Бокій. У 2004 році, в Кіровограді вийшла праця В. В. Журавського «Скіфські старожитності Світловодська», в якій він зібрав і виклав матеріали про археологічне дослідження скіфського ґрунтового могильника в м. Світловодську.

З 1990 року, на території нашого краю, археологічні розкопки не проводяться. Археологічне дослідження Світловодщини з того часу проводиться тільки у формі археологічних розвідок. Така археологічна розвідка відбулася в 1989 році під керівництвом С. С. Безсонової, учасниками якої були фахівці Кіровоградського обласного краєзнавчого музею, зокрема А. П. Орлик. С. С. Безсонова склала звіт «О разведке в Светловодском районе, Кировоградской области», з якого ми дізнаємося про археологічні розвідки в районі сіл Золотарівки, Калантаєва, В. Андрусівки, Федірок та Глинська. Також із цього звіту ми дізнаємося про ще одну археологічну розвідку – Середньодніпровську експедицію 1988 року, яка проходила і на території нашого краю, але результати досліджень цієї експедиції нам не відомі.

В 1993 році по нашій території проходила археологічна розвідка фахівців Кіровоградського обласного краєзнавчого музею під керівництвом археолога М. П. Тупчієнка, за участі К. В. Шляхового. Познайомившись із учасниками цієї археологічної розвідки, я і сам почав вивчати археологічне минуле нашого краю. Ця археологічна розвідка вела свої дослідження з метою збору археологічного матеріалу в районі сіл В. Андрусівки та Калантаєва.

За період з 1995 по 2010 роки мною особисто було здійснено археологічні розвідки в різних частинах Світловодського району. Зібраний «поверхневий» археологічний матеріал знаходиться в Світловодському міському краєзнавчому музеї, і кожен охочий може з ним ознайомитись, «доторкнутись» до давнього минулого нашого краю. Давню історію нашого краю досліджують на сьогоднішній час місцеві краєзнавці, журналісти, аматори. В місті Світловодську та районі відомі своєю діяльністю по дослідженню давньої історії нашого краю вчителі історії разом зі своїми учнями, зокрема, вчителька історії СЗОШ № 7 м. Світловодська Пархоменко Галина Анатоліївна, та вчителька історії ЗОШ № 2 Смірнова Галина Рафіліївна.

Теоретичні відомості про давню історію території сучасної Світловодщини дають нам у своїх працях кіровоградські історики Богульський А. А., Бокій Н. М., Беркович М., Кизименко П.

Великий внесок у збереження матеріальних пам’яток з давньої історії нашого краю привносять краєзнавчі музеї – Світловодський міський краєзнавчий музей, музей історії села Захарівки, шкільні краєзнавчі кімнати-музеї в селі В. Андрусівка, Глинськ, Світловодській СЗОШ № 7.

Але ж відомо, що музеї, як і вся решта організацій, працюють і зберігають експонати завдяки людській праці. І тут можна назвати керівників цих музеїв: Ольгу Павлівну Аболмасову, Віктора Юрійовича Сергєєва, Любов Семенівну Шкирай, Галину Анатоліївну Пархоменко, Івана Федоровича Дикого.

Андрій Бутко, 2012р.

Поширити
"Вісті Світловодщини"