Олесь Довгий: «Не слова, а вчинки мають значення…»

    161

    Попри те, що в роботі парламенту до осені настала перерва, політичне життя в Україні продовжує вирувати. І основне джерело цієї несезонної активності – це, звичайно ж, нещодавні справи по зняттю недоторканості з народних депутатів. Серед них Олесь Довгий, який не став влаштовувати шоу й випрошувати у колег захисту. Він, навпаки, наполіг на тому, щоб недоторканість з нього все ж зняли. Політик, якого два з половиною роки тому до парламенту делегували виборці Кіровоградщини, хоче поставити крапку у багатолітніх спекуляціях навколо його попередньої діяльності. І зробити це він має намір у суді.

    – Олесю Станіславовичу, багатьох людей, особливо мешканців 102-го округу, турбує питання про те, чи продовжуєте ви депутатську діяльність…

    – Мене позбавили недоторканості. Це не означає, що я більше не працюю в парламенті. Я такий самий народний депутат, як і мої колеги. З усіма тими ж зобов’язаннями, які покладені на мене як на народного депутата. З тією ж роботою в парламенті, в комітеті та, звичайно, на окрузі. Адже моїм фактичним працедавцем виступає не Генпрокурор, а жителі округу, які підтримали мене на минулих виборах. Я продовжую виконувати узяті на себе перед ними зобов’язання.

    – Ви стали єдиними з тих нардепів, на яких ГПУ зробило подання, хто сам звернувся до колег з проханням підтримати прокуратуру. Чому ви прийняли таке неординарне рішення?

    – Якби я зайняв іншу позицію, якби сам не попросив про зняття недоторканості, то парламент не підтримав би подання Луценка. Багато колег розуміли відсутність будь-якої юридичної складової у тій справі, яку намагається розгорнути проти мене відомство Генпрокурора. Тож вони не стали б голосувати за зняття з мене недоторканості. Скажу більше, деякі депутати підходили до мене, щоб відрадити йти на такий крок. Була навіть одна пропозиція піти цього дня на лікарняний. Але мені немає від кого ховатися. Я упевнений у своїй правоті. «Загортатись в ковдру», лежачи на лікарняному ліжку – це не про мене. Я хочу раз і назавжди закрити це питання, на якому мої опоненти спекулюють не перший рік. Нехай суд поставить крапку в цій справі. Для мене це принциповий момент. Настільки принциповий, що, зізнаюся вам чесно, якби зал не проголосував, то я попросив би поставити це подання на голосування ще раз. Це питання принципу, питання честі, питання майбутнього мого і моєї родини.

    – Деякі експерти говорять, що для Вас дійсно мало сенс якщо не «захворіти», то хоча б потягнути час. Адже у справі про землі Жукового острова, до якої Вас хоче залучити прокуратура, через декілька місяців збігає так званий «термін давності»…

    – Як я вже сказав, рішення проголосувати за зняття депутатської недоторканості було моїм. Я сам попросив про це парламент. Вважаю, що відповідальна людина повинна мати силу відповідати за свої вчинки. Відповідати перед судом і перед суспільством. А найголовніше – перед самим собою. Що стосується термінів, то, скажу чесно, мені, навпаки, дуже хотілося б, щоб процес досудового слідства не затягувався, і я зі своїми адвокатами зробимо все, аби його пришвидчити. Адже тоді ми перейдемо на стадію судового розгляду, тобто на той майданчик, де аргументами будуть юридичні докази, а не політичні звинувачення чи лайки у Фейсбуці.

    – Якщо ми вже заговорили про юридичну сторону питання, то які матеріали справи?

    – Ви не повірите, але я досі не мав можливості з ними ознайомитися. Все, про що мені відомо, це ті матеріали, які були представлені у вигляді подання генерального прокурора. Тобто все те, що читали і про що чули ви та всі інші депутати в залі. Особливо мені сподобалися дві цитати генерального прокурора. Перша: «Все, в чому ми звинувачуємо Довгого, є порушення регламенту». Друга: «Регламент не є та не може бути законом». Усвідомлюєте суперечність цих двох фраз?

    – Саме на цьому ви думаєте побудувати свою стратегію захисту?

    – Моя стратегія захисту дуже проста: співпрацюй зі слідст­вом, надавай усі необхідні матеріали. Вивчай їх. Йди до суду й показуй повний юридичний нонсенс й абсурд усіх цих звинувачень. Адже мене намагаються притягнути до відповідальності за рішення, що прийняті колегіальним представницьким органом влади. Це навіть суперечить конституційним нормам, не кажучи вже про підривання основ роботи місцевої влади. Багато хто не знає навіть про те, що в моє перебування секретарем Київради я цих рішень навіть не підписував. І саме тому я хочу пройти цей шлях до кінця, пояснивши людям функцію секретаря міськради. Тому що секретар міськради – є мало не єдиною публічною особою. В результаті бере на себе увесь публічний негатив за увесь колегіальний орган. А це неправильно. Я хочу розвінчати цей міф.

    – Коли Ви зрозуміли, що прокуратура готує представлення на зняття з Вас депутатській недоторканості?

    – Чутки ходили давно. Ніяких сумнівів не залишилися за два тижні до того, як подання було внесено до парламенту – коли я зустрічався з Луценком. Мені був запропонований вихід з усієї цієї ситуації, який полягав у тому, щоб я написав якісь свідчення на Леоніда Черновецького. Я відмовився. І питання не в тому, чи Леонід Михайлович це або хтось інший. Тим паче, що з ним я дійсно давно вже не підтримую контакти. Річ у тому, що я ніколи не писав і ніколи не писатиму що-небудь неправдиве про будь-яку людину. Та і питання тут не в Черновецькому, а саме в мені. Занадто довго тягнеться уся ця історія з бажанням ГПУ притягнути мене до відповідальності. Спочатку вони перевіряли до останніх ком усі мої декларації за 18 років. Нічого не знайшли, почали шукати, до чого б причепитися далі. Але за всю мою політичну кар’єру змогли з горем-навпіл пред’явити тільки порушення регламенту у давньому рішенні Київради, яке я навіть не підписував. Ймовірно, Юрій Віталійович вважає, що я – той персонаж, боротьба з яким дасть йому максимальний політичний ефект. Втім, я тільки один, а скільки ще депутатів готують до подання на зняття недоторканості за запитом ГПУ – не зрозуміло. Вважаю, це багатосерійне кіно.

    – Навіщо це Юрію Луценку? Думаєте, це чергова спроба наростити власний політичний рейтинг?

    – Про причини тих або інших дій Юрія Луценка краще всього запитати у самого Юрія Луценка. Але така масштабна піар-акція, як подання на цілий перелік депутатів, цілком може містити політичну складову. Юрій Віталійович так вже робив. Давайте згадаємо, що свого часу посаду міністра внутрішніх справ він зміг вдало «капіталізувати», добившись можливості стати першим номером НУНСу й отримати квоту у формуванні списку. Не виключено, що своїми сьогоднішніми нібито гучними справами він також хоче «капіталізувати» себе на майбутні парламентські вибори.

    – Це багато в чому пояснює таку активність прокуратури, яка у своїх кроках далі за гучні заяви не просувається по жодній із справ – чи то резонансні вбивст­ва або такі ось спекуляції відносно політиків…

    – Повинен підкреслити, що ці спекуляції потрапляють на досить «сприятливий» ґрунт. З одного боку, у частини населення є деяка зневага та розчарування відносно депутатів, тому спектаклі зі зняттям з них недоторканості збирають у телевізорів велику аудиторію. З іншого боку, для багатьох я – «незручний» політик. І упродовж тривалого часу вони займаються формуванням міфів навколо моєї персони. Іноді це вдається, особливо відносно періоду моєї роботи в Київраді. Не дивно, адже 10 років тому, будучи молодим хлопцем, я не працював у публічній площині, не давав відповідей на питання, які виникали. А оскільки я їх не давав, то багато людей сформували свою думку. Якщо у міфу немає альтернативної позиції, він стає правдою. І чим більше часу проходить, тим важче це змінити. Але в обставинах, що склалися, я готовий і буду міняти ситуацію. Я відстоюватиму своє чесне ім’я. Але не на рівні політичних шоу, а в судах.

    – Ви ж усвідомлюєте те, що це може розтягнутися на досить тривалий час?

    – Я розумію, що сьогодні знаходжуся на початку складного довгого шляху, який необхідно пройти людині, що бажає займатися політикою в майбутньому. Не слова, а вчинки мають значення. Для себе я прийняв рішення, адже все, що мені дійсно важливе – моя сім’я, мої виборці, друзі і колеги- знаходяться тут, в Україні.

    За матеріалами інтерв’ю Соні Кошкіній,
    шеф-редактору видання Лівий Берег (LB.ua)

    Поширити
    "Вісті Світловодщини"