“Сон”

167

Я загубилась і не знаю, де.
Як вирватися, де шукать дорогу?
Стежина вже нікуди не веде.
Не приведе й до рідного порогу.

Не бачу ні людей, ані слідів,
Неначе мороком закрило мені очі.
Стою, кричу й не чую своїх слів…
Цей сон приходить мало не щоночі.

Напевно, вкрала я чуже життя.
Забрала я його та не прожила.
Шкода, що вже не буде вороття –
Мене у гості старість запросила.

І не спитала, хочу я чи ні
Завершити свій шлях ось так, бездарно.
Лише сказала тихо так мені:
«Ну що, пішли? Не опирайся, марно».

У сні своїм я відповідь знайшла –
Я, видно, перед кимось завинила.
Чуже життя забрала і пішла,
Але прожить його я не зуміла.

Поширити
Редактор газети «Вісті Світловодщини», журналіст.