Від Інгулу до Крут

72

В українському історичному календарі кінець січня позначено кривавим кольором – 29 січня 1918 року сталася трагедія під Крутами.
Як повідомляє “Енциклопедія українознавства”, біля залізничної станції Крути близько 600 юних захисників Української Народної Республіки прийняли бій з чотиритисячним більшовицьким військом. Українські студенти пожертвували своїм життям, аби спинити армію більшовиків при наступі на Київ.
Сили були надто нерівні: половина бійців – із сотні Юнацької школи ім. гетьмана Б. Хмельницького, сотні Студентського куреня стрільців та чота “Гайдамаки” полягла.
Бій українських вояків проти більшовицької армії на станції Крути затримав ворога на чотири дні. Таким чином добровольці утримали столицю на час, необхідний для укладання Брест-Литовського миру, який de-facto означав міжнародне визнання української незалежності.
Серед тих, хто поклав голову в бою під Крутами, був 23-річний студент фізико-математичного факультету Київського університету Володимир Шульгин – громадський діяч, археолог, герой Крут.
Народився Володимир Шульгин 20 квітня 1894 року у Єлисаветграді Херсонської губернії – активний діяч, організатор і керівник Української Студентської Громади у Києві, заснованої у 1913 році; член Виконавчого Губернського Комітету Ради представників Київщини у 1917 році. З 3 жовтня 1917 року був призначений на посаду діловода Адміністративно-Політичного відділу Генерального Секретарства внутрішніх справ.
Шульгини – один із найвизначніших родів в історії міста Кропивницького (Кіровограда). Глава сім’ї Яків Миколайович був учнем відомих істориків Володимира Антоновича і Михайла Драгоманова, автором “Київської Старини”, членом української Старої громади у Києві, політичним засланцем до Сибіру, а наприкінці 1893 року отримав направлення на посаду контролера Єлисаветградського відділення держбанку Росії, яке саме відкривалося у місті. Приїхавши до міста з двома дітьми, його сім’я поповнилася ще двома. Син Олександр, який прибув до міста у п’ятирічному віці, в еміграції напише цікаві спогади про єлисаветградський період.
Майбутній герой Крут, молодший брат Олександра, Володимир Шульгин розвивався швидко. “Не по літах був розумним хлопчиком і мав до того дивний слух: міг дуже правильно співати багато пісень, звичайно, українських, як і всі ми в родині, вже з самого малку був “патріотом”… На нашу українську мову звертали в Єлисаветі особливу увагу. Це так було дивно! А мама, як колись на селі, часто ходила навіть у місті в українському вбранні.
І росіянки говорили: “Странная дама, ходит в малорусском костюме, ведёт детей за руку и говорит с ними по-малорусски!” Одного разу, як згадувала донька Якова Шульгина Надія, Карпенко-Карий запитав у неї, чи вона завжди говорить українською. Почувши ствердну відповідь, “похвалив і сказав, що так і треба, що це дуже добре…”
“Як не виглядав тоді сумно Єлисавет, – пише Олександр Шульгин, – однак… були хоч спорадичні прояви українства… Не… був пусткою в українському відношенні… подекуди і за час перебування там моїх батьків”. Справжнім великим приятелем цієї сім’ї був українофіл, лікар Афанасій Михалевич, сім’я якого мешкала біля Успенського собору. З ним Яків Миколайович обговорював проблеми національного відродження, історії, його запрошував до себе на українські вечори. На них бували й Іван Карпенко-Карий, Панас Саксаганський, Микола Садовський, Євген Чикаленко, Микола Вороний, Софія Тобілевич.
Олександр, Володимир, їхні брат і сестра виховувалися на розповідях батька (історика за фахом) про запорозьке козацтво, українських гетьманів, на читанні мамою творів Тараса Шевченка, Івана Котляревського, Леоніда Глібова, Миколи Гоголя. Національне почуття мама намагалася пробудити не лише у дітей, а й у студентів, гімназистів, які тяглися на вогник “інтелігентної, чисто української родини”.
Головне у цій родині не тільки те, що вона була глибоко українською, а те, ким потім стали Олександр та Володимир Шульгини. Олександр став членом Центральної Ради та першим міністром зовнішньополітичного відомства Української Народної Республіки, генеральним секретарем закордонних справ в уряді Володимира Винниченка, а молодший брат, Володимир, героїчно поліг під Крутами, захищаючи Батьківщину у нерівному бою проти війська Муравйова. Українці втратили вбитими, пораненими і полоненими 250-300 вояків і 10 старшин. При відступі одна чота (взвод) Студентської сотні потрапила в полон. Відступаючи у сутінках, хлопці втратили орієнтир і вийшли просто на станцію Крути, вже зайняту червоногвардійцями. Аби помститися за свої значні втрати, більшовики спочатку познущалися із 27 полонених, а потім їх вбили. Після розстрілу місцевим жителям деякий час забороняли ховати тіла загиблих.
Про подвиг молоді під Крутами завжди пам’ятали українці, що жили у вільному світі. Відзначаючи дату проголошення незалежності України, вони згадували й про крутян. Один із яскравих представників української діаспори – Євген Маланюк – наголошував: “…народ, творячи з якоїсь події легенду – а Крути, без сумніву, є й будуть однією з найвеличніших легенд нашої нації, – знає, що він робить. Народна мудрість і національний геній – це найвища земна справедливість – творячи свої легенди і міфи, цебто, підносячи дану історичну подію до височини надісторіччя, ніколи – щодо вибору тієї події – не помиляються. Не помилилися вони й у випадку Крут”.
Володимир Шульгин загинув у бою під Крутами 29 січня 1918 року, похований на Лук’янівському кладовищі у Києві.


У квітні 2015 року сесія Кіровоградської міської ради затвердила рішення виконкому про перейменування вулиці Калініна на вулицю “Родини Шульгиних”. Це одна з центральних вулиць міста, яка пролягає від вулиці Тараса Шевченка до Набережної Інгулу.
У Києві існує вулиця Володимира Шульгина, а в багатьох містах України є вулиця Героїв Крут, до яких належить і Володимир Шульгин.

Підготувала Тетяна Гуріна, бібліотекар районної бібліотеки.

Поширити
"Вісті Світловодщини"