Військові водії – хто вони?

88

Збройні Сили України розвиваються. Розвивається й система логістики, у частинах вже нема проблем з постачанням, як у 2014 році. У цьому є заслуга і військових водіїв, які невтомно виконують рейси, забезпечуючи усім необхідним підрозділи Збройних Сил. Про те, як служать сьогодні військові водії ми поговорили з нашим земляком – військовослужбовцем військової служби за контрактом солдатом Іваном Какошиним, який проходить військову службу водієм в одному з батальйонів забезпечення.
– Пане Іване, чому Ви вирішили стати військовим водієм?
– Я з дитинства мріяв керувати технікою. Та перед закінченням навчання я зіткнувся з проблемою – працевлаштування. Куди б не звернувся – всюди потрібні були водії зі стажем роботи, якого я не мав. Та одного разу в училищі проводили заняття з профорієнтації за участі представників військового комісаріату, на якому розповідали про військову службу за контрактом. Служба мене зацікавила по двом причинам. По перше – я міг служити водієм, і реалізувати свою давню мрію. По друге – в армії було висока зарплата, на яку я не міг претендувати на цивільних підприємствах без досвіду роботи. Тож все обдумавши я звернувся до Світловодського ОМВК, де мені допомогли підібрати військову частину. Так я став військовим водієм.
– Ви зараз є учасником АТО. Чи одразу Ви поїхали виконувати завдання в зону проведення антитерористичної операції?
– Звісно, до “сектору” потрапив не одразу. Оскільки я не проходив строкову військову службу – мене направили до навчального центру для загальновійськової підготовки. Хоч військові будні в “учебці” нелегкі, служити мені сподобалось. Не зважаючи на те, що ми водії, по тактиці, медицині і стрільбі нас “ганяли” не менше ніж піхотинців. Тож наш навчальний підрозділ отримав гарну підготовку. Після навчання я потрапив до частини, яку обрав у військовому комісаріаті. Служити стало легше, адже у батальйоні чекав колектив з яким я мав проходити службу три роки. Тут навіть командування до військовослужбовців відноситься інакше. Крім мене в батальйоні з Світловодщини є ще декілька контрактників, тож адаптуватись в новому колективі мені було просто.
Виконувати завдання в зону проведення АТО я виїхав після того, як прослужив у частині декілька місяців і пройшов бойове злагодження. Звісно як кожній нормальній людині, мені спочатку було трошки страшнувато. Та я швидко звик до бойової обстановки і буду їхати в “сектор” вже вдруге.
– У бойових частинах водії здійснюють перевезення особового складу, боєприпасів і вантажів різного призначення. Чим займаються у зоні проведення АТО водії підрозділів забезпечення?
– Перш за все, хочу зазначити, що наш батальйон також є бойовим підрозділом. Те, що ми тиловики, не означає, що наші водії не “нюхали” пороху. Нам доводиться підвозити вантажі не тільки до складів, які знаходяться на третій лінії. Так, у нас менше шансів потрапити під ворожий обстріл, та наша робота не менш важлива. Завдань у нас дійсно було багато. Для мене і зараз за словами “звичайні бойові будні” криються десятки рейсів, під час яких перевозилось все, чого потребують у підрозділах. І вантажі йшли безперервним потоком не зважаючи ні на погодні умови, ні на оперативну обстановку на лінії розмежування. Звісно, легких рейсів не буває, та все ж, мабуть, найважче було перевозити “ліс”, який йшов на побудову захисних споруд і опалення приміщень. Його ми перевезли не мало. Перевозили й інші вантажі, адже задача була одна – військовослужбовці мають бути забезпеченні усім необхідним.
– В газетах пишуть, що Збройні Сили повністю забезпечені усім необхідним. Що Ви можеш сказати з цього приводу як військовослужбовець?
– Я служу недавно і мені нема з чим порівнювати. Та мене повністю одягнули і я собі нічого не докупляв. Годували нас також добре. Звісно, це не матусина їжа, проте жалітись на щось гріх. Так сталось, що я потрапив до госпіталю. Під час лікування жодного медикаменту не купляв і відношення медичного персоналу в десятки разів краще ніж у цивільному лікувальному закладі. Зараз підвищили винагороду за виконання завдань у зоні проведення АТО і змінили на краще норми речового забезпечення. Тож позитивні зміни дійсно є.
– Що Ви плануєте робити, коли закінчиться термін контракту?
– Після декількох місяців служби я твердо вирішив пов’язати своє життя зі Збройними Силами. Тут у мене високе стабільне грошове забезпечення, безліч соціальних пільг і головне – перспектива кар’єрного росту і можливість отримання безкоштовної вищої освіти. Більш того я хочу поступити до вищого військового навчального закладу.
– А чому Ви обрали військовий навчальний заклад, адже, як учасник бойових дій, Ви можете безкоштовно навчатись у будь-якому виші?
– На це є кілька причин. По-перше, під час навчання в мене буде таке ж грошове забезпечення, як і зараз. По-друге, поступити мені буде набагато легше, оскільки зараз місць у вищих військових навчальних закладах більше – тож кількість претендентів на одне місце менше, ніж у цивільних вузах. По-третє, це побутові умови для курсантів. Навчаючись у військовому вузі я матиму безкоштовне житло, безкоштовне триразове харчування і повне речове забезпечення. по-четверте – це вища якість освіти і стовідсоткове працевлаштування після отримання диплому. Та й навряд яке підприємство чи установа зможе мені запропонувати без стажу роботи зарплату розміром 9,5 тисяч гривень. Тож переваги для мене очевидні.
– Дякую за розмову.

Спілкувався молодший лейтенант С. Коваленко.