“До смутку”

164

Мій вірний друже, смутку мій,
Чому не йдеш з мого порогу?
Красу життя мого не пий,
Не заступай йому дорогу.

Дай щастя випити до дна,
Щоб на весь вік мені хватило.
Життя ж другого більш нема –
Кохання дай, мій смутку милий.

Я ще ж, неначе, молода
І не обділений красою,
В душі ж – холодна німота –
Назавжди, смутку, ми з тобою.

Тож обіймай мене, цілуй,
Дивись у тії карі очі,
Що милий мій, як не мудруй,
А цілувати їх не хоче.

Поширити
Редактор газети «Вісті Світловодщини», журналіст.