Карапет Тартикян: «Робота – це мова, якою ти спілкуєшся зі світом»

Про сільське господарство говорити з Карапетом Тартикяном надзвичайно цікаво. Можливо, тому, що ще 13-тирічним хлопцем батько, Айкарам Рашидович, вперше взяв його на поле працювати. Тоді це сприймалося не серйозно, хоч і було цікаво. Та після здобуття освіти Карапет, не вагаючись, повернувся до Григорівки, із захопленням зайнявся роботою на господарствах «Земля і люди» та «Дживан-Дарвін». Зізнається – робота на землі у нього “в крові”. Та і як могло бути інакше? На землі працював дідусь, та і єдине, до чого потягнулася його рука на перших іменинах, був саме трактор. Своїй любові до техніки він не зраджує і досі.
– Розкажіть про нинішній рік, він був успішнішим, чи складнішим за минулий? Які труднощі виникали?
– Незважаючи на те, що нинішнє літо, як і власне два попередніх, видалося посушливим, рясні весняні дощі, все ж, зробили свою добру справу. Як говорять наші робітники старшого віку: “Один весняний день рік годує”. Завдяки злагодженій роботі наших працівників, хоч часом і з невеликим запізненням, все ж спрацювали добре, і цей рік по врожайності став кращим минулого.
У цьому році ми придбали новий плуг та комбайн, роботою яких дуже задоволені. Я переконаний – якщо щороку вкладати певні фінансові ресурси в техніку – в програші не будеш, вона стовідсотково “окупиться”. Звісно, треба пам’ятати і про особливості ґрунтів та об’єми оброблюваної території. Для обробітку, наприклад 10 га вистачить і старенького тракторця. Інша справа, коли це великі поля, часто – пагорби та яри. Щоб встигати, обов’язково необхідно поновлювати техніку.
На жаль, певні труднощі були і у цьому році, і в минулому з посівним матеріалом – така собі війна із «калібровкою» зерна. Маючи стовідсоткової якості зерно – матимеш такий же урожай.
У нашій галузі все взаємопов’язано між собою – важливо мати хороший посівний матеріал, встигати вчасно виконувати усю необхідну роботу.
У цьому році ми сіяли соняшник, кукурудзу, пшеницю, овес. Посуха 2018 року завадила отримати урожай ріпаку. Власне, ми стараємося висаджувати усі традиційні культури, дотримуючись сівозміни. Це непорушні правила. І добрива також використовуємо традиційні. Це і азотні, плюс органічні добрива господарства «Дживан-Дарвін».
Загалом ідей для розвитку бізнесу є дуже багато, але часто зупиняє відсутність державної підтримки та тотальна нестабільність. Надто великі ризики у випадку невдачі.
– Сьогодні багато розмов навколо земельної реформи. Яке Ваше ставлення до неї?
– Я народився в Україні, і своєю батьківщиною вважаю саме її. І своє село я б не проміняв ні на які земні блага. Мені не все одно, якою моя країна буде через рік, десять років чи сто. Треба розуміти, що земля – це, на жаль, усе що у нас залишилося. Нам важливо не втратити її, повіривши гарним обіцянкам у бажанні отримати велику фінансову вигоду. Земля має бути у тих, хто проживає на цій території.
– Ваш батько, Айкарам Рашидович Тартикян, свого часу багато чим займався. Це і сільське господарство, і тваринництво, і дорожнє господарство. Чи впливав він на ваш вибір професії? Чи вже долучаються молодші брати до сімейної справи?
– Батькове слово завжди було для нас законом. Але сказати, що він авторитарно розділив, кому чим займатися, я не можу. Думаю, це Доля. Я обрав обробіток землі, трохи цікавлюся тваринництвом. Андраник, старший брат, обрав дорожнє господарство. Ми і досі працюємо пліч-о-пліч, допомагаємо один одному. Наша права рука – молодший брат Дживан. На нього можна покластися, коли необхідна допомога – він завжди поряд. У Дарвіна ще все попереду, хоча я вірю, що і він нас теж не підведе.
Часто буває, робота вимагає більше часу, більше уваги. Велика напруга породжує втому. І у такі хвилини задумуєшся: ми визначилися, чим займатися, працюємо, кожен відповідає за свою ділянку роботи. А коли ми ще були дітьми, батько сам усьому цьому давав раду. І досить таки успішно. Як йому це вдавалося? Для себе я зрозумів: його секрет – це наша родина. Родина, яку ти створюєш і бережеш. Роль старшого надзвичайно відповідальна, вона не дає права здаватися. Саме тому ми цінуємо нашу родину, шляхи, які відкрив перед нами батько, і роботу, яку починав він, а продовжуємо ми.
Я переконаний – робота виховує людину і показує, хто ти є насправді. Робота – це мова, якою ти спілкуєшся зі світом. Ми з братами, коли ще починали працювати, були зовсім іншими. Це я розумію сьогодні. Коли ти любиш обрану справу, ти цим живеш, від цього отримуєш задоволення. Для мене дуже важливо у своїй справі, аби моє технічне обладнання відповідало критеріям сучасного сільського господарства. Тому ми постійно вивчаємо новинки ринку, поновлюємо технічний парк. Особисто для мене відстати від технологій, дорівнює самогубству.
Мрію про технологію, яка значно полегшить роботу людей. Я маю щире бажання, аби робочі місця моїх працівників були комфортними, аби робота була для них задоволенням. Бо коли працюєш із задоволенням, результат радує.
– Розкажіть про своїх співробітників. Як організована робота на Вашому господарстві?
– Коли до нас приходить людина на роботу, у неї є час спробувати, отримати необхідні знання. Кожен має пам’ятати, що ми – команда. Для мене пріоритетним є те, щоб це були чесні та щирі люди.
Для нас важливо, щоб кожен працівник мав змогу заробити. Так вже склалося, що обробіток землі, все ж, сезонна робота. Але ми намагаємося організувати її так, щоб максимально задіяти усіх працівників.
Я впевнений: у кожному горить іскра, у кожного є чому вчитися. І за це я вдячний своїм співробітникам. Працівники господарства – відповідальні та працьовиті, щиро турбуються про роботу та якісно виконують покладені на них завдання.
Із задоволенням наші працівники виконують роботу з благоустрою Григорівки. Ми розуміємо: усе, що ми робимо для села, ми робимо для себе. Це дуже важливо. Кожен хоче, аби його рідний дім був затишним та комфортним, укомплектованим усім необхідним. Приємно, коли у таких важливих для громади звершеннях є і частина твого вкладу, частина вкладу кожного працівника, який тут працює та проживає на цій території. Наше село, як великий будинок, у якому щороку хочеться щось змінити на краще, сучасніше.
Нинішнього року ми облаштували дві зони відпочинку, розташовані у центрі села, відділені від тротуару заглиблення з лавками. До першого дзвоника відремонтували фасад школи, центральні сходи, застелили майданчик перед школою асфальтом.
Приємно, проїжджаючи центром села, бачити, що нам вдалося і допомогти, і зробити краще для нас, місцевих жителів.
Цього року, за ініціативи Людмили Найдьонової, яка звернулася до мене з проханням, ми замінили посуд у шкільній їдальні.
Це так важливо, коли кожен живе турботами про своє село, бажає йому розквіту. Батько завжди вчив цьому. Це велика мудрість людського співчуття. Пам’ятаю, як до нього звернувся чоловік з проханням про фінансову допомогу. Він розповів про свої труднощі, і батько не відмовив. Я тоді цього не зрозумів, але він сказав: «Повір, благодійність не вимірюється фінансами». Якщо ти можеш допомогти – чому б це не зробити. І коли до нас звернулися з проханням відремонтувати місток на Василівку, який був в аварійному стані, ми погодилися виконати цю роботу. Це наш дім, і кожному в ньому має бути комфортно.
Користуючись нагодою хочу подякувати усім, хто з нами працює: і на землі, і на фермі. Ваша робота, чим би ви не займалися важка і відповідальна. Ми відчуваємо вашу відданість обраній справі. Щиро дякую вам за терпіння, працьовитість та наполегливість!
Нехай нам з вами щастить на обраному шляху!
Розмову записала
Ніна СОКУРЕНКО.

Поширити
"Вісті Світловодщини"