Лицар малої батьківщини

181
Реклама

Незабутньому історику, архівісту й педагогу Сергію Шевченку, котрому у «світ широкий» дорогу дала Павлівська середня школа, наступного року мало б виповнитися 60… Та попри те, що його немає поряд, він продовжує жити у своїх численних краєзнавчих розвідках. Зокрема, присвячених рідній Світловодщині. Адже про малу батьківщину вивчав все: від найдавніших – археологічних – часів аж до освоєння космосу.

Сергій Іванович Шевченко
Сергій Іванович Шевченко

Звісно, його, насамперед, цікавила рідна Павлівка, село, що, за словами Сергія Івановича, «стало добре відомим усій планеті у зв’язку з польотом в космос вихованця Павлівської середньої школи Юрія Івановича Маленченка» («Від Наддніпрянського степу до космічної ниви», «Степовики допомагали в розвитку космонавтики СРСР, Росії, …США»). Дані про  Павлівку знаходив навіть в Російському архіві давніх актів у Москві («Дещо з історії села Павлівки», «Село Павлівка», «Павлівка. Село в історії Наддніпрянщини»). Не випускав з поля зору й сучасний для нього розвиток подій на фоні загальнодержавних: газифікація, заасфальтовані дороги, спортивні досягнення тощо («Живи, Україно!»).

Наразі у регіоні на слуху проблема дати заснування Світловодська. Зауважимо, що і її торкався вчений ( «Крилов: надніпрянська атлантида»). «1190 рік. Київський літописець писав: «Святослав зі сватом своїм Рюриком, утихивши землю Руська, половців підкоривши під волю свою, і, порадившись, по Дніпру о човнах на устя Тесмені пішли удвох на лови…». Саме тоді, мовляв, і мало виникнути перше укріплення. Вже згодом,  4 квітня 1557 року, прообраз Світловодська – Крилов – привілеєм польського короля Сигизмуда Августа отримав магдебурзьке право, підтверджуване згодом Сигізмундом ІІІ та Станіславом Августом.

Не оминув він у своїх дослідженнях й історії Світловодщини козацької доби. Навіть тоді, коли писав, наприклад, про гетьманську столицю Чигирин. Оскільки Крилівщина (тепер Світловодський район) у ті часи входила до володінь чигиринських старост, котрі 1616 року й виклопотали оте згадане вище Сигізмундове підтвердження самоуправління для Крилова з 1200 житлями та 200 дворами («Гетьманська столиця»). Акцентував увагу на важливу роль, яку наш край відіграв у розвитку подальших подій української історії. Не дарма ж, мовляв, навіть французький інженер та картограф Гійом Левассер де Боплан писав про Крилов. Козацькі повстання Марка Жмайла 1625 біля Таборища, Івана Сулими, Павла Бута, котрі оперували тут, стали передгроззям Національно-визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького 1648-1658 рр. («Місце Крилова у Куруківській битві», «Герої «стоголової козацької гідри»).

Торкався Сергій Шевченко й подій часів Гетьманщини ХVІІІ ст., посилаючись на працю Бориса Крупницького «Крилівські володіння гетьмана Апостола». Писав про Коліївщину 1768 року, коли в районі Крилова діяв загін Семена Неживого – сподвижника Івана Гонти й Максима Залізняка («Задзвонили у всі дзвони по всій Україні»).

Наступ імперії на запорозькі вольності й ліквідація російським царатом Запорізької Січі, заселення Центральної України ще в доновосербську добу, були в зоні особливої уваги дослідника («Нова Сербія на землях старої України»).

Цікавими є розповіді краєзнавця й про ХІХ ст. Зокрема про дитинство Миколи Лисенка, проведене  в Крилові-Новогеоргіївську та перебування в краї Великого Кобзаря («У Новогеоргіївську Тарас поміняв коней»).

Цьогоріч святкуємо 100-річчя Української революції. Але й про перебіг тогочасних подій писав Сергій Іванович. Зокрема, про Костя Степового-Блакитного (Пестушка) його Степову дивізію, що діяла в межах теперішнього Світловодського району, й відбила у більшовиків Новогеоргіївськ («Отаман Олександрійської дивізії»).

Хвилювали патріота й морально-етичні проблеми, пов’язані зі збереженням історичної пам’яті рідного краю після затоплення його частини водами Кременчуцького водосховища. Так, вивчаючи історію Кременчуцької ГЕС,  він «звернув увагу, що в документах майже не йдеться про ті села, які зникли в результаті затоплення зони водосховища». Закликав «дослідити і ту минувшину своєї малої батьківщини, яка дала початок освоєнню наддніпрянського краю у часи козацтва та пізніші періоди» («Було колись село Чернече», «Про те, як місто Хрущове стало Кремгесом, а потім перетворилося на Світловодськ», «Шелест до кукурудзи не дійшов, але Світловодськ увічнив»).

Зараз багато говорять про перейменування населених пунктів. Доречно буде нагадати, що на думку Сергія Шевченка «ідеологізувати й міняти назви розпочали за Романових». І доводив це, наприклад, тим, що протягом1795-1806 Олександрією називався ще й …Крилов! Такою була політична кон’юнктура російських царів.

Отож, як бачимо, починаючи ще з роботи в Світловодському архіві і вже ставши відомим науковцем педуніверситету в обласному центрі, Сергій Іванович, завжди піклувався про збереження літопису краю («Архів – документальна скарбниця краю»). Як сказано в одному з Інтернет-видань, «його багаторічна повсякденна науково-просвітницька діяльність була спрямована на збереження й пропаганду культурного надбання нашого краю, вивчення та пропагування української історії, популяризацію історії рідного краю й примноження національної культурної спадщини та духовності українського народу».

Принагідно додам, що мені досі приємно згадувати, як Сергій Шевченко усно і в газетах влучно відгукувався з приводу моїх публікацій, як саме з моєї книгозбірні брав для роботи потрібні йому томи «Архіву Запорізької Січі» та епістолярної спадщини Дмитра Яворницького. І що зараз на моїх книжкових полицях серед інших стоять і його книги з живими автографами-побажаннями.

Федір Шепель, краєзнавець, м. Кропивницький.

Поширити
"Вісті Світловодщини"