“Людське життя “

67

Людське життя – стежина у саду,
Поросла полином і жаливою,
Та я по ній спокійно собі йду
Упевненою, тихою ходою.

Людське життя – то квітка блекоти –
Із далеку чарівна і прекрасна.
А спробуй лиш до неї підійти,
І все ти зрозумієш без пояснень.

Ти зрозумієш, що вона смердить.
Що квітка – то лиш тара для отрути.
Як підійдеш до неї хоч на мить –
Відразу голова болить і нудить.

Відразу тобі двоїться в очах,
Тії краси і сліду вже не видно,
Лиш сморід, а в душі холодний жах:
Яка краса, а так смердить огидно.

Поширити
Редактор газети «Вісті Світловодщини», журналіст.