Миколі Костянтиновичу Балацькому – 90 років!

31 жовтня виповнюється 90 років людині, яка стояла у витоків історії нашого міста, створюючи культосвітню мережу.

Балацький Микола Костянтинович прожив довге і насичене віховими подіями життя. На його очах відбувалося переселення у зв’язку із будівництвом Кременчуцького водосховища, виростало наше молоде місто, будувалася Кременчуцька ГЕС. Та роки війни на все життя закарбувалися у його пам’яті. Саме із 1943 року розпочав Микола Костянтинович свою розповідь під час нашого з ним спілкування.

– У 1943 році, коли наші війська почали метр за метром звільняти Україну від фашистів, я з родиною жив у Новогеоргіївську. Вранці ми з товаришем вирішили порибалити. Дорогою зустріли червоноармійців, які попросили нас коротшим шляхом провести їх у місто. Ми з товаришем погодилися, адже допомогти нашим військам для юнаків було честю. Ми пішли короткою стежкою. І тут – потужний вибух. Мій товариш загинув, а мене поранило в ногу. Був довгий час лікування у військових шпиталях, я мало не втратив ногу. Через три місяці після операції я повернувся додому, – говорить мій співбесідник.

Після війни Микола Балацький закінчив навчання у автонавчкомбінаті і, отримавши спеціальність техніка-механіка, у 1947 році повернувся у рідне місто, влаштувався на роботу водієм у кіно-мережу, а згодом, за направленням, в Одесі закінчив курси кіномеханіків.

З того часу у Миколи Костянтиновича розпочалося зовсім інше життя, яке проходило, можна сказати, на колесах. Він працював на так званій «кінопередвижці», з якою об’їздив найменші, найвіддаленіші села і просто неба людям демонстрував кіно. У 1952 році вже досвідченого кіномеханіка перевели на роботу у місто. Миколі Костянтиновичу запропонували демонструвати фільми у літніх та звичайних кінотеатрах, призначивши його старшим кіномеханіком міста. Це спонукало молодого спеціаліста до навчання – він вступив до Ленінградського інституту кіноінженерів, а у 1955 році його направили працювати директором Долинської кіномережі.

Та коли було в розпалі будівництво Кременчуцької ГЕС і зводилося молоде місто, Микола Балацький повернувся у тодішній Кремгес на посаду директора кіномережі. Причиною для повернення стало переселення – родина Миколи Костянтинович мала обживатися на новому місці. Зводився новий будинок на виділеній території, а молодий директор розпочав будівництво міського кінотеатру ім. Т. Шевченка.

Микола Костянтинович дуже цікаво розповідав про те, скільки зусиль довелося докласти, щоб у роки післявоєнної відбудови, будівництва стратегічно важливого об’єкту – Кременчуцької ГЕС збудувати кінотеатр. Будівельні матеріали, особливо сантехніку, доводилося тижнями вибивати, оббиваючи пороги різних державних структур у Києві, у тому числі і в різних міністерствах. Та наполегливості нашому герою не позичати. І ось у центрі міста з’явився красень-палац, збудований за сучасними вимогами того часу, з обладнаними вбиральнями, централізованим опаленням, з новою апаратурою, яка дозволяла демонструвати фільми у широкому форматі, тощо.

Микола Костянтинович завжди працював над самоудосконаленням, над підвищенням своєї кваліфікації. У 70-тих роках вступив до Київського інститут народного господарства.

Зі світом кіноіндустрії Микола Балацький розпрощався у 1977 році, перейшовши працювати по переводу керівником станції техобслуговування, а якщо вірніше – розпочав її будівництво. Там наш герой проявив себе як порядний, вимогливий керівник. Його цінували і поважали колеги по роботі і ніколи не підводили.

У 1990 році Микола Костянтинович пішов з посади директора станції технічного обслуговування, а через кілька місяців поїхав на навчання в Одесу, отримав кваліфікацію судового експерта і пропрацював на цій посаді аж до 2010 року.

Микола Костянтинович Балацький за свою трудову діяльність нагороджений медаллю ВДНГ, медаллю за трудову доблесть, ювілейними медалями; має грамоти та подяки різних рівнів, звання «Відмінник кінематографії», неодноразово обирався депутатом місцевої ради.

Він був знайомий з багатьма, знаними на весь колишній Союз, державними особами, видатними акторами, його поважають та пам’ятають і сьогодні.

Миколо Костянтиновичу! Щиро вітаємо Вас із Вашим славним ювілеєм. Ви – людина-епоха, людина-взірець. Дякуємо Вам за Вашу працю і бажаємо міцного здоров’я та ще багато років щасливого життя.

Світлана Калугіна.

Поширити
"Вісті Світловодщини"