“Не питай”

128

Не питай, чом потухли очі,
Чом не хочу дивитись на зорі.
Стали мороком місячні ночі
І болотом – озера прозорі.

Як тавро, розпікає душу
Твоя зверхність, твоя байдужість.
Я за море сприйняла калюжу,
За відвертість – нахабну грубість.

Так, слабка я своєю силою,
Але сильна своєю слабкістю.
Я не стала для тебе милою,
І не буду твоєю радістю.

Поширити
"Вісті Світловодщини"