Небезпечний прецедент від ГПУ у справі проти Олеся Довгого

Нова хвиля гіперактивності Генпрокурора Юрія Луценка під кінець політичного сезону розцінюється більшістю експертів як піар-акція голови ГПУ, включно із небезпечним прецедентом для секретарів усіх ланок державної влади.

148
Реклама

Юрій Луценко протягом усієї своєї політичної кар’єри характеризувався колегами, як особа досить неоднозначна. Вміючи створювати навколо себе багато шуму, він дуже рідко відзначався результатами своєї діяльності. І ця тенденція з моменту отримання посади Генпрокурора тільки посилилась. Більшість експертів нашої держави говорить про роботу Луценка як про феєрію піару. Ось і остання активність, пов’язана з поданням широко списку депутатів на зняття недоторканості, підтверджує цей факт. Окремі джерела стверджують, що у цьому переліку, що потрапили у немилість ГПУ, в основному знаходяться депутати, що стали «незручними» для очільника Генеральної прокуратури.

Давайте разом спробуємо розібратись і відрізнити піар від реальної роботи силового відомства.

Лише у відношенні двох депутатів справа, що розслідується ГПУ має більш-менш серйозні перспективи. Мова йде про Розенблата і Полякова і, так звану, бурштинову справу. І як раз якість зібраних матеріалів дає змогу сумніватись, що така робота була проведена вітчизняними спеціалістами. Багато експертів впевнені, що дана справа планувалась і розслідувалась якщо не «ззовні», то під чітким контролем кваліфікованих західних партнерів. А у разі, якщо вона буде доведена до суду і вироків, то складно буде назвати це перемогою Луценка. Швидше за все Ситника і Холодницького, а також їх заморських кураторів. Але Юрій Віталійович не упускає шансу привласнити собі чужі лаври і заслуги.

Справу Лозового і Дейдея можна порівняти тільки зі справою нардепа Сергія Лещенка який точно так само безглуздо і незрозуміло намагався пояснити звідки у нього гроші, у кого позичав, з ким і в яких інтимно-фінансових відносинах перебував (у вересні минулого року стало відомо, що Сергій Лещенко придбав квартиру 190 м кв у центрі міста Києва. Коли сукупний дохід його за весь час трудової діяльності не дозволяв йому зробити таку покупку. Однак, ні ГПУ, ні САП не взяли цю справу у роботу – ред.). У цій справі викликає обурення лише факт подвійних стандартів – чому з одного депутата від Радикальної Партії та Народного Фронту знімають недоторканність, а з іншого, колишнього однопартійця Юрія Віталійовича Луценка по фракції БПП і одного олігарха Григоришина не знімають? І навіть не роблять подання на зняття депутатської недоторканності з Сергія Лещенка. Якесь вибіркове правосуддя, чи не так?!
Із ще одним неугодним для Юрія Віталійовича політиком – Олесем Довгим – справа значно цікавіша. Адже тут Луценко, хай і займається персональною вендетою, але паралельно з цим, може підкласти величезну «свиню» під основи функціонування місцевої влади в Україні. Про персональну розправу із нардепом говорить кілька факторів.

Задумайтесь, за десять років розслідування, дві міністерські каденції (Луценко за той період був двічі міністром МВС – ред.) і цілий рік самовідданої боротьби з Черновецьким, Юрій Віталійович так і не зміг провести почеркознавчу експертизу підпису колишнього столичного мера під «злодійським рішенням» про виділення землі. Але зате провели експертизи щодо Олеся Довгого, одного з 64 (!) депутатів Київради, які проголосували за те рішення. І мстивий цинізм Луценко по-справжньому зашкалює, адже ні Черновецький, ні його однопартійці, ні його куми і соратники, які також віддавали свої голоси, навіть не проходять по цій справі. Та Олесь Довгий «дав ляпаса» Генпрокуратурі, бо сам наполіг на знятті з себе недоторканості, і на сьогоднішній день залишається єдиним нардепом, кому Луценко не вручив підозру, просто не був готовий, бо влаштовувати шоу – це одне, а реальні звинувачення – справа інша.

А ось тепер хотілося б поговорити про ту саму «свиню», яка містить вкрай небезпечний прецедент. Проблема в тому, що жоден нормативно-правовий акт не дозволяє «вішати» відповідальність за колегіальне рішення на одного-єдиного представника колегіального органу. Щоб протягнути настільки безглузде звинувачення, необхідно міняти Конституцію і закони нашої держави, а не займатися точковим «полюванням на відьом». Адже створюється ситуація, за якою всі головуючі та секретарі в представницьких органах влади по всій країні будуть відмовлятися візувати будь-які рішення своїх рад. Кому ж хочеться нести відповідальність? А мова йде про абсолютно всі представницькі органи: від Парламенту до сільрад. Більш того, подібна ініціатива Луценко може вплинути на рішення цілого ряду земельних питань загального характеру. Тепер комісії, голови рад, мери і секретарі двічі замисляться щодо виділення земельних ділянок. Але ж земля виділяється не тільки під розважальні центри і модні житлові комплекси. Вона надається під потреби містоутворюючих підприємств, під фермерські господарства, під інвестиційні проекти, під особисті наділи учасників АТО та ін. Уявляєте, який масштабний колапс може отримати країна через бажання одного прокурора частіше з’являтися в телевізорі та персональну неприязнь до одного нардепа?

Безумовно, Юрій Віталійович продовжує і продовжуватиме в майбутньому розбурхувати свідомість громадськості своїми нібито успіхами на ниві ГПУ. Але, навіть аналіз справ першої п’ятірки депутатів, які потрапили в зону його уваги, показує всю неспроможність генерального прокурора країни. Створювати ілюзію бурхливої діяльності – не означає дійсно займатися своєю роботою. Ретельно і наполегливо. Шкода, задоволення амбіцій цього політика здійснюється за рахунок українських платників податків.

Дмитро Петренко.

Поширити
"Вісті Світловодщини"