Пам’яті Ольги Аболмасової

201

11 лютого 2008 року з життя пішла директор Світловодського міського крає­знавчого музею, лауреат обласної краєзнавчої премії імені В. Ястребова, та програми підтримки музейних працівників Ольга Павлівна Аболмасова. За 48 років життя вона неодноразово була удостоєна грамот міністерства культури та обласного управління культури, обласної державної адміністрації та міськвиконкому за своє захоплення, яке стало справою всього життя – свою глибоку любов до рідної землі, вивчення її історії та збереження пам’яті про свою малу батьківщину.

9 лютого, на десяті роковини смерті до міського музею запросили колег, друзів та родичів Ольги Павлівни. Директор Музею Андрій Бутко та зберігач фондів Тетяна Ткачук презентували експозиції, присвячені життєвому шляху, краєзнавчим роботам та нагородам, а також улюбленому захопленню Ольги Аболмасової – вишивці.

Ольга Аболмасова народилася у Великій Андрусівці. На той час батьки вже переїхали із зони затоплення, побудувалися і потроху обживалися на новому місці. Але з бабусею Милашкою, яка з любов’ю займалася вихованням синових доньок вона часто бувала на тому місці, де стояла їхня стара хата, звідки не захотіла йти у нову домівку їхня кішка. Старе дворище, історії з далекої минувшини бабусі, спогади про важкі роки дитинства батьків і, звичайно пісні-приповідки розфарбували внутрішній світ диво-квітами та чар-зіллями. Не можна було це все так просто забути або витіснити зі свого життя у найдовшу шафу пам’яті.

Під час навчання у Харківському державному інституті культури на спеціальності бібліотекар та вже під час роботи у центральній міській бібліотеці Світловодська вона не полишала своє захоплення – збирала фольклор, усні розповіді-переповідки старших жителів міста, його будівельників, переселенців та жителів про Новогеоргіївськ, його славетну минувшину, поіменно записувала кожного митця-архітектора-художника, для якого ця земля була рідною. Коли у 1990 році музеї перевели до системи державних закладів культури, Ольга Аболмасова стала директором міського музею. На той час він містився у приміщенні міського Будинку культури. Для Ольги Павлівни було цікавим усе – від малесенької сірникової коробки, якою користувалися будівельники у Кремгесі до викинутої на смітник роби в’язня концентраційного табору. Вона знаходила речі і вони ставали найцікавішими експонатами, частинками мозаїки, яка описувала історію рідного краю і своїх земляків. Фонд розширювався і за вимогою часу музею необхідним стало нове, більше приміщення, яким став будинок по вулиці Гагаріна (нині імені археолога Нінель Бокій). У кімнатах були представлені найдавніші часи з фрагментами бивнів та зубів мамонта, Скіфською Бабою, археологічними знахідками; кімната присвячена добі козацтва та Другій світовій війні, кімната, присвячена будівництву Кременчуцької ГЕС та кімната, заквітчана великою кількістю вишивок та розмальованого посуду зі справжньою колискою та ткацьким верстатом. Для дітей, яких радо запрошували до музею цікавий куточок можна було знайти кожному, особливо, коли човник з ниткою проворно плив у руках директора музею, рядок за рядочком вистеляючи домоткану ряднину.


Страшна хвороба раптово обірвала плани та задуми Ольги Аболмасової. Про цю тяжку втрату говорили колеги та близькі, друзі-пошуковці, бо гіркота і почуття пустоти досі не зникли.

На сьогодні краєзнавчі роботи Ольги Аболмасової досі не видані одним виданням, але все таки є надія, що це вдасться зробити і світ все таки побачить книга-зібрання по-праву видатного краєзнавця Світловодщини.

Ніна СОКУРЕНКО

Поширити
"Вісті Світловодщини"