Поезія – любов на все життя

Світловодщина – земля неповторної краси. Де ще зустрінеш таку велич сивих пагорбів і глибоку синь води, де ще можна потонути у морі квітів і у неповторній красі лісів? Все це наша з вами батьківщина.

Та, попри все, головною окрасою нашого краю є його люди, які споконвіку бережуть звичаї та традиції Придніпров’я. Серед них знані не лише на Світловодщині, а й далеко за її межами, хлібороби, учителі, медичні працівники, тваринники, працівники культури… Славиться наша земля народними умільцями – вишивальницями, гончарами і художниками. Цими ремеслами люди займаються у вільний від роботи час. Жительки с. Глинськ Анна Котубей і Наталія Водяна реалізують свої таланти через поезію.

Ці дві жінки – корінні мешканки Світловодського району. Анна Котубей народилася у Микільському. Вона з малечку була закохана у природу; у шкільні роки гарно писала твори. Особливо їй вдавалося розкритися у творах на вільну тему – можна було писати про те, що більше хвилює, що торкає найглибші струни тендітної дитячої душі. Та коли прийшов час обирати майбутню професію – вирішила стати вчителем математики. З її боку це була вдячність учителеві, який навчав дівчину математики, якого любили і поважали учні.

Анна без труднощів здала вступні екзамени і стала студенткою педагогічного інституту. По закінченню навчання назавжди пов’язала своє життя з царицею наук – математикою, але ніколи не полишала писати.

Починайте, діти, краще

Математику учить,

Бо без неї світ широкий

Може двері не відкрить.

Такими рядками учитель заохочує своїх учнів старанніше навчатися. Талант до римованого слова допомагає Анні Харлампіївні у позакласній роботі, адже виховні заходи, урізноманітнені навіть жартівливим віршованими рядками, набагато цікавіші. Жінку хвилює все: і прекрасна природа рідного краю, і ситуація в державі, і патріотизм, яким переповнена її душа.

Тихими вечорами, коли трудовий день добіг кінця, на аркуші паперу народжуються віршовані рядки, в яких Анна Харлампіївна Котубей розкриває свій багатий внутрішній світ, за допомогою яких висловлює іноді те, про що не може сказати прозою.

Ми будем жити

Люблю я землю цю квітучу,

Її народ, такий співучий,

Великий, сильний і завзятий,

На щирість і добро багатий.

Ми вижили і будем жити.

Цього нікому не змінити.

Ніщо не зможе нас спинити –

Ми будем жити і радіти.

Радіти сонцю, небу, квітам,

Вродливим і розумним

дітям,

Тому, що в нас

спокійно жити:

Ми можем мріяти, творити.

Даремно нам пропонували

З’єднатись знову, як було.

Ми рідну землю відстояли,

І зробим все, щоб тут цвіло.

Цвіло веселками лиш небо,

А не від спалахів війни.

Щоб не боялась

жодна мати,

Що зникнуть десь її сини.

Надії промінь все частіше

Журливі хмари пробива.

Ми вижили і будем жити

Для миру, щастя і добра.

Моя земля, моя Вкраїна!

Ти будеш вічно молода,

Бо маєш помисли ти чисті,

Як та джерельная вода.

Такий вірш Анна Котубей приурочила Дню незалежності України.

Щоб бути поетом, потрібно мати особливе світосприйняття, тонко відчувати все, що нас оточує. Саме таку чутливу душу має Анна Котубей: за професією – математик, за покликанням – поет.

Наталія Водяна – корінна жителька Глинська. Навчаючись у школі, вона завжди була в епіцентрі усіх шкільних подій. Свій запал Наталія не розгубила і тоді, коли навчалася в Олександрійському педагогічному училищі ім. Сухомлинського. Рішуча вдача завжди їй допомагала по життю: і тоді, коли, навчаючись, була старостою групи, і коли завершила навчання і прийшла працювати спочатку вихователем Федірківського дошкільного навчального закладу, а пізніше – директором Глинського Будинку культури.

Наталія Павлівна почала писати вірші більше через свою роботу: щоразу, готуючись до того чи іншого свята, працюючи над сценарієм, вона творчо підходила до цього. Так з’явилися верші віршовані рядки про рідне село, про його жителів.

В селі моїм і сонце яскравіше,

І квіти краще квітнуть, й соловей співа,

І люди наші від усіх гарніші!

Повірте, все це не пусті слова.

Живи, моє село, ще довго і щасливо,

Живи, радій і сонцю і весні,

Хай діти родяться здорові і щасливі,

На радість мамам, Україні і мені.

Люблю село своє, осяяне зорею,

Люблю світанки росяні і вечори ясні,

Пишаюсь щедрою, чарівною землею,

Яку плекає сонце і дощі рясні!

Люблю дивитись, як дозріло жито,

Вдихати трунок липи, чебрецю,

Все це дає мені бажання жити,

Плекати й берегти красу оцю!

Люблю село в зимову завірюху,

Коли санчата мчать й кругом дитячий сміх,

Казкову осінь й літо теж люблю я,

Й весну, яка завжди розтопить сніг.

Щаслива я, що тут живу і нині,

В своєму рідному, маленькому селі,

Де з радістю проходить кожна днина,

П’янить буяння рідної землі!

Та є вірш, який, я гадаю увіковічнить ім’я Наталії Водяної серед своїх односельців. Саме вона написала Гімн села Глинськ, який дуже часто звучить із сільської сцени під час урочистих заходів.

Наш Глинськ – частинка України,

Одне зернятко з колоска,

І шлях , і думка в нас єдині –

Щоб краще нація жила!

Давайте завжди гарно жити

В сім’ї великій і міцній,

Давайте ближнього любити,

Прославимо наш рід Глинський!

Тож посміхніться, любі діти,

Радійте дітям всі батьки!

Живіть, працюйте, молодійте,

У всі часи, у всі віки!

Кожна із цих жінок іде своїм життєвим шляхом, та поєднала їх любов до поезії, а ця любов, повірте, – на все життя.

Світлана Калугіна.

Поширити
"Вісті Світловодщини"