“Самотня жінка”

437
Реклама

Сидить на лаві жінка у літах,
Схрестила руки, очі опустила.
Де вона зараз, у яких світах?
Скільки всього пізнала, пережила?

Її дитинство знищила війна,
За всі роки багато чого сталось.
Допила свою чашу всю, до дна,
Залишилась лиш одинока старість.

Як буде далі, їй вже все одно,
Свою печаль у зморшках заховала.
Життя, неначе дороге вино,
Допила і нікому не сказала.

Усе було: і пристрасть, і обман,
Спіткалась, падала і знову підіймалась.
І ось фінал – прочитано роман.
А все, неначе, вчора починалось.

Поширити
Редактор газети «Вісті Світловодщини», журналіст.