Спогади про Ревівку

До Дня Ревівки

165
Реклама

Там, де зорі купаються в росах, Де дитинства прудкого сліди,
Наче жде мене хтось там
І просить:
«Ти, хоть зрідка, сюди приїзди».
Вже немає села того й хати,
Й вітряка, що стояв за селом.
Лише вітром в тихий ранок Зітхати полиновим сивучим сном.
Н. Коваленко.

Я не корінна жителька Ревівки. В 1952 році ми переїхали з міста Новогеоргіївськ у це село, куди направили маму вчителем початкових класів.

Ревівка сподобалася всій нашій родині. Жили ми недалеко від колишньої садиби поміщиків. Вона, на той час, була зовсім зруйнована, але залишався надзвичайно красивий квітник з різноманітних кольорів і сортів бузків. Кожної весни на останній дзвінок учні приносили в школу ці чудові квіти.

Нижче садиби був ставок, обсаджений верболозами, але також занедбаний. Поряд через дорогу від ставка, знаходився розкішний сад, заснований ще поміщиками, колишніми господарями. Він декілька десятиліть був колгоспним та місцеві мешканці називали його «панським садом». Садку повезло з його новими господарями, які з любов’ю і самовідданістю до нього ставилися, своєчасно поновлювали та поповнювали його новими сортами плодових дерев. Звичайно, його площа мені не відома, але, як на мене, він був дуже великим. Чудовий, зелений рай бентежив своєю красою і чарівністю. В чому ж його особливість? Сад був розбитий на квартали-сектори: груш, яблунь, вишень, слив та ягідників. Широка центральна алея проходила через середину саду і по краях цієї алеї були посаджені півонії, тюльпани, нарциси.

Кожної весни всі дерева були побіленими і урочисто привабливими. По периметру саду в декілька рядів росли липи, які захищали сад і прикрашали його своїм ароматом та цвітом. Все село ходило весною в сад, щоб насолодитися його красою і послухати щебет птахів, помилуватися буйним весняним цвітом.

За садом розташувалася левади і протікала річка Цибульник з лататтями та лілеями. Вона розділяла село на дві частини. За річкою був луг, а потім розпочинався ліс, який влився в Чорний.

На той час у селі було ще декілька гончарних майстерень, клуб, магазин, семирічна школа, яка розміщалася в двох корпусах. Шкільний двір прикрашали кущі бузку і дерев. Через село проходила шосейна дорога, яка з’єднувала міста Новогеоргіївськ та Кременчук. Друга дорога за селом вела до міст Олександрія, Знам’янка, Кіровоград.

Славилося село надзвичайно дружніми, працьовитими і дотепними людьми. Це Стороженки, Полежай, Головки, Давидови, Салоїди, Гайдуки, Данілейки, Осауленки, Чорноноги, Дубина, Чередніченки, Гури, Коваленки, Марченки, Швачки, Каліновські, Негори, Збаранники, Мирошники, Денісови, Білаші та інші.

Згодом село поповнювалося новими родинами, яких люб’язно опікали старожили, допомагали швидше прижитись на новім місці.

Наша сім’я не почувалася там чужою. Особливо здружилися і поріднилися люди під час переселення на нове місце, де раніше були лани. За короткий час колишній степ потопав у зелені садів і нових садиб.

Пройшли роки, але ностальгія за затопленим селом залишиться назавжди.

Відлунало, мов пісня дівоча,
Вечорами бузків відцвіло,
Мов травневі хвилюючі ночі,
Те, що дихало там і жило.
Не вернуться в ту казку ніколи,
Там тепер попіл смутку лежить.
Й моя пам’ять,
Мов тінь моя, бродить,
Їй так хочеться там ще пожить.

В пам’яті людей залишилися незабутні враження, коли хлинули дніпровські води, які наблизилися до самого саду і напоїли дерева своєю водою. Це було навесні 1960 року. У відповідь сад зацвів надзвичайно буйним цвітом. Ніби прощаючись з людьми і одночасно просячи у них порятунку. Певно, не було жодної людини, яка б не відчула серцем відчайдушний, тихий протест і одночасно свою безпомічність чимось допомогти цій жертовній природній красі і гибелі.

Прощавай і прости все знайоме,
Що до болю хвилює мене.
Все відходить колись в невідоме,
Й в хвилюваннях
В нас потім живе.
Все відходить, на жаль, і ніколи,
Нас до себе ніхто не позве.
Надія Коваленко.

11 листопада Ревівка відзначає подвійний ювілей – 285 років з дня її заснування і 50 років, коли вона була приєднана до м. Світловодськ.

Шановні земляки щиро вітаю всіх зі славними датами, бажаю здоров’я, злагоди і миру.

З повагою
Таміла Авраменко-Редько.