Спорт як спосіб життя

127

Пауерліфтингом Олексій Гончар займається майже 11 років. У цей вид спорту він прийшов ще школярем. До того хлопець майже п’ять років займався футболом, близько трьох років – баскетболом.

Коли Олексію було 14, він прийшов до тренажерної зали громадської організації «Перевал». Сьогодні це спортивний клуб «Альфа-Лідер», м. Світловодськ. На той час там працювало багато тренерів, а сьогоднішній тренер спортивного клубу Станіслав Смоляник тоді був старшим шкільним товаришем.

Серйозно займатися пауерліфтингом Олексій почав у 16 років. Тоді ще не було бажання виконати нормативи кандидата в майстри спорту чи майстра спорту, але коли став вибір, який вид спорту обрати остаточно, оскільки на всі захоплення не вистачало сил і часу, хлопець обрав пауерліфтинг.

Щоб здобути сьогоднішню форму Олексій наполегливо працював над собою та своїм тілом близько 4 років. Ця, без перебільшення, складна робота займала багато часу, зважаючи ще й на те, що Олексій працював у Чехії. Знайти час для занять було непросто, але він розпочинав свій день хоча б на 20 хвилин раніше, щоб виконати базові вправи для підтримки фізичної форми. Так, було важко. Але травмування, яких складно уникнути, займаючись будь-яким видом спорту, не просто не зменшили бажання працювати над собою, а навпаки – стимулювали до роботи над собою.

– Одного разу на думку спало, що я вже скільки років займаюся пауерліфтингом, є непогані результати, а от у змаганнях жодного разу участі не брав, – говорить Олексій. – Восени 2016 року я взяв участь у Кубку України, який проходив у Кривому Розі. Тоді я здобув звання майстра спорту у жимі лежачи.

З того моменту Олексій зрозумів, що це може бути справою життя, і почав ще наполегливіше займатися спортом, розпочав тренерську діяльність. За цей час Олексій Гончар неодноразово брав участь у змаганнях різних рівнів, здобув звання майстра спорту міжнародного класу. Не обій­шлося і без прикрощів. Спортсмен двічі травмував плече і почав серйозно замислюватися над тим, щоб полишити цей виснажливий вид спорту і тренуватися лише для того, щоб лиш підтримувати себе у хорошій формі.

– Та зупинитися не дав мій хороший друг і тренер Станіслав Смоляник. Саме завдяки йому я продовжую наполегливо займатися, бо вірю, що головна моя перемога ще попереду. Я пишаюся своїми досягненнями – без жодних допінгів і заборонених препаратів підтримувати форму і досягати значних результатів у спорті. Це складна робота. Можливо, через це і результат особливо цінується.

Ніна СОКУРЕНКО.

Поширити
"Вісті Світловодщини"