«У рамках спогадів…»

96

Цього дня до Світловодського районного Будинку культури запросили учнів ЗОШ № 5 на літературно-мистецьку годину, присвячену поету, публіцисту, перекладачу, автору понад трьох десятків поетичних книг, перекладеними багатьма мовами світу, уславленого лауреатськими званнями, невтомного громадського та політичного діяча – таким був Борис Ілліч Олійник.

Народився поет 22 жовтня 1935 року в с. Зачепилівка Новосанжарського району. Хлопець рано полюбив художню літературу. Любив читати, пробував писати. Він був ще в п’ятому класі, коли новосанжарська районна газета надрукувала перший вірш. Згодом став її позаштатним кореспондентом. Середню школу закінчував у Нових Санжарах. У 1953 року вступив на факультет журналістики Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка. Студентом відвідував літературну студію, друкувався в газетах та журналах. У 1957 році на Всеукраїнському поетичному конкурсі твори Бориса Олійника зайняли перше місце. Закінчивши університет 1958 року, поет працював у редакції газети “Молодь України”, у журналах “Ранок”, “Дніпро”, “Вітчизна”, обирався секретарем правління Спілки письменників України. 1962 року побачила світ його перша збірка “Б’ють у крицю ковалі”, уже в ній зазвучали ті мотиви, що визначили особливий стиль його творчості – щирість та активна суспільна позиція, задушевна публіцистичність. Поет оспівує людину праці, національну історію, звеличує моральні цінності. Книги Бориса Олійника “Сива ластівка”, “У дзеркалі слова”, “Дума про місто”, відзначені Державною премією України ім. Т. Г. Шевченка (1983).

Глибокий слід у пам’яті Бориса Олійника залишив батько Ілля Іванович, який працював редактором Новосанжарської районної газети. Він був людиною принциповою і доб­рою, глибоко відданою поезії та Батьківщині. За станом здоров’я він мав право не йти на фронт. Та совість і вірність ідеалам повели його у сорок першому захищати від ворогів рідну землю. Радості його повернення з фронту, зустрічі з батьком-фронтовиком малому Борисові доля не судила.Натомість гірка похоронка і пам’ять. Його лірика вражає.

Як до великої святої сповіді перед матір’ю йшов поет до збірки “Сива ластівка”. Випустив книгу у світ, коли мати пішла за вічну межу… До глибини пронизує душу поезія “Пісня про матір”. З цими словами до пісні Борис Олійник став в одну шеренгу зі своїми вчителями Максимом Рильським, Володимиром Сосюрою, Андрієм Малишком. Така життєва закономірність злету писемності – втративши матір, з глибоким почуттям болю написав неперевершені рядки цієї пісні, хоч і сумні, і з великим тягарем у грудях. На вірші Бориса Олійника написано чимало музичних творів. Олександр Білаш за його творами у 1985 року написав оперу “Прапороносці”, окрім цього він же створив низку пісень (“Ода Полтаві”, “Віхола”). Також, поет виступив співавтором кіносценарію багатосерійного фільму “Тарас Шевченко. Заповіт” (1992-1994), поставленого на Київській кіностудії художніх фільмів.

30 квітня 2017р. на 82-му році життя Борис Олійник пішов з життя. Відспівували митця в Успенському соборі Києво-Пе­черської лаври. Поховали Бориса Олійника на Байковому цвинтарі. Він був великим поетом та патріотом своєї країни.

Коли ми згадуємо про таких людей, як Борис Олійник, то ми впевнені, що є у них щось від Тараса Шевченка, від Григорія Сковороди, і від Ярослава Мудрого. Це постать, яка вбирала у себе все те краще, що було у нашій культурі, у нашій духовності, у нашій історії за багато століть. Його думка, що справжній поет відповідає за те, що було до нього, за те що є при ньому, і що буде після нього, свідчить про масштаби цієї особистості. Україна втратила великого поета, але він назавжди залишиться в її історії.

Надія Грижунова, директор районного Будинку культури.

Поширити
"Вісті Світловодщини"