“В її очах іще блукає літо”

145

В її очах іще блукає літо,
Але зима вже засріблила скроні.
Душа ще не стомилася радіти.
Та ранки від самотності холодні.

Життя, мов птах, у вирій полетіло.
Не счулась, як сини повиростали.
Краса її жіноча помарніла –
Дивитися в люстерко перестала.

Щодня онуки й діти забігають,
Для неї ці візити, мов спасіння.
В турботах день за днем її минає,
Теплішають холодні дні осінні.

Неначе й не сама, але самотня.
Неначе й не жила, а вже прожила.
Чи кара це, а чи любов Господня –
Не вміючи літати, мати крила.

Поширити
Редактор газети «Вісті Світловодщини», журналіст.