“Вона”

104

Біля вікна в кав’ярні за столом
Сидить вона, вдивляється у темінь.
Просто сидить, нахмуривши чоло –
Думки рояться в голові шалені.

Портрет свій розглядає у вікні,
Обводить пальцем контури знайомі.
Один за одним пролітають дні,
Летять роки світлинами в альбомі.

Ще зовсім молода, лиш трохи за…
Вона ще сподівається й чекає.
В очах сумних ледь-ледь бринить сльоза –
Душа до одинокості звикає.

Аби було кому віддать любов…
Не взяти, а віддать тепло і ніжність.
Вже чай у склянці зовсім охолов,
Вона сидить, вдивляючись у вічність.

Поширити
Редактор газети «Вісті Світловодщини», журналіст.