Все її життя – це школа

«Учителем не кожен може бути,
Не кожне серце вміє говорить…
Учитель лише той, хто вміє чути,
Окрилити, навчити і любить.
Тендітну душу ласкою зігріти
І добротою ниву засівать,
Безмежно, щиро цілий світ любити,
І дітям усього себе віддать».
Н. Красоткіна.
Скільки історій з життя інших людей ми чуємо? Сотні, тисячі? А чи часто ми розповідаємо історії з життя своїх близьких, рідних, сусідів, друзів? Ми не завжди звертаємо увагу на тих людей, які живуть поруч з нами. Хіба вони цікаві? Це ж не герої книг або мелодрам. А даремно…
Я хочу розповісти історію про одну жінку, яка живе поруч з нами. Її знають жителі і с. Микільське, і с. Золотарівки; її люблять рідні, її поважають учні і сусіди. А звати цю жінку Копай Марія Парфентіївна.
Народилася Марія Парфентіївна 12 квітня 1932 року. Коли почалася війна, їй виповнилося 9 років. Дівчина у звичайному зошиті залишила свої записки – спогади про той страшний період свого життя – свого й життя своїх односельчан.
У 1943 році, коли було звільнено с. Микільське від загарбників, діти пішли в школу. Ні парт, ні підручників, ні чорнила, ні зошитів – нічого не було. Писали на обгортковому папері, на шматочках картону саморобними ручками з пір’я, але не чорнилом, а соком бузини. Важко всім було, та була жага до знань.
Марія закінчила школу в 1951 році і вступила до Кіровоградського педінституту. Закінчила його в 1953 році, поїхала працювати в Миколаївську область. Та недовго перебувала на чужині – у 1958 році повернулася в рідне село і почала працювати в Золота­рівсь­кій школі.
Щоранку пішки – з Микільського в Золотарівку і назад за будь-якої погоди шість днів на тиждень.
Марія Парфентіївна читала англійську мову та біологію, вела гурток «Юний натураліст». Діти працювали в розпліднику Золотарівського лісництва, а за їх роботу лісництво давало саджанці для озеленення подвір’я школи.
У 1980 році Марія Парфентіївна була переведена до Микільської середньої школи, де пропрацювала до 1989 року – до виходу на пенсію.
Коли в 1983 році побудували нову будівлю Ми­кільсь­кої школи, то навколо неї дерева горобини, каштани, кущі бузку були посаджені під керівницт­вом Марії Парфентіївни.
Чесна, працьовита, толерантна. Не кожна людина може похизуватися цими якостями. Марія Парфентіївна має десятки грамот за чесну працю, нагороджена знаком «Відмінник народної освіти», медалями «Ветеран праці» та «За доблесну працю».
Жінка виховала двох дітей: сина Юрія (він за фахом військовий льотчик), і доньку Світлану, (вона – працівник торгівлі). За збігом обставин Марії Парфентіївні довелося одній ставити дітей на ноги, але вона вистояла. Їй допомагали її батьки – вони були дуже працелюбні.
Марія Парфентіївна пишається своїми внуками – їх у неї аж п’ятеро; підростають четверо правнуків.
Я добре знаю Марію Парфентіївну, її батьків, дітей, бо я жила по сусідству. Тому розповідаю про неї не тільки як про вчителя. Пам’ятаю наше дитинство. Марія Парфентіївна – на роботі. Я і моя сестра приходили в гості до Світланки. У будинку дуже гарно, я до цих пір закохана в їхній будинок. Там все блищало від чистоти, від свіжопофарбованої підлоги, дверей, підвіконь. Ми включаємо програвач, крутимо платівки і веселимося на повну: катаємося на блискучих гладких підлогах, танцюємо, регочемо. І добре ще, якщо встигнемо все розставити по своїх місцях: подушки, доріжки, речі. І раптом грюкнули двері – хтось іде. Ми як мишки, все прибрали і додому, бо Марія Парфентіївна суворо скаже: «Світлано, пора робити уроки». А сама буде топити грубку, перевіряти зошити, писати конспекти.
На городі у Марії Парфентіївни – ідеальний порядок. У дворі – красиво і чисто. Вона і готує смачно. Встає рано, готує і сніданок, і обід, ще й пиріжечки дуже смачні спече. В молодості Марія Парфентіївна вишивала рушники, серветки, шила для своєї сім’ї найпростіші речі: сукні, спідниці, сорочки, постільну білизну тощо. А захоплення лікарськими травами не минуло й досі. У Марії Парфентіївни і книг багато, і вирізок із газет та журналів зі збирання, зберігання та застосування лікарських трав.
Марія Парфентіївна завжди займалася громадською роботою. Вона була і депутатом сільської ради, вела роз’яснювальну роботу перед виборами, деякий час проводила реєстрацію одружень у Микільській сільській раді. Як же вона добре вміє знаходити спільну мову з людьми, скільки у неї друзів, приятелів, знайомих! І кожному слово привітне не забуде сказати.
Зараз Марія Парфентіївна не може відвідувати своїх знайомих, бо вже немолода: 12 квітня їй виповнюється 88 років – аж надто хвороби дошкуляють. Але друзі їй телефонують, діляться своїми враженнями про різні події, переписуються.
З сусідами Марія Парфентіївна ніколи не сварилася, з усіма завжди була в доброзичливих відносинах.
Але все її життя – це школа. Вона живе спогадами про неї, читає всі публікації в газеті про успіхи молодих педагогів.
Марія Парфентіївна багато років передплачувала багато періодичних видань. Районну газету «Вісті Світловодщини» завжди читає від першої до останньої сторінки. Раніше і «Кіровоградську правду» і «Народне слово» передплачувала, й інші.
Стільки чеснот у Марії Парфентіївни: вона і мама чудова, і господиня відмінна, і майстриня, і трудівниця, і громадський діяч, і прекрасна вчителька, і доброзичлива людина. Хочеться побажати їй здоров’я, а також любові до життя, щоб інтерес не згасав ні до новинок літератури, ні до успіхів рідної школи. Бажаємо Марії Парфентіївні здоров’я, а до всіх її учнів і знайомих прохання – телефонуйте їй, провідуйте, не забувайте!
Наталія Мірошникова, с. Микільське.