Я дома

216

Знайома стежка, вулиця, лісок.
Лунає сміх дитячий десь за рогом.
Це я в дитинство віднайшла місток,
У свою юність віднайшла дорогу.

Розвалена хатина край села
Мене зустріла з сумом і докором,
Немов пита: “Ну що? Де ж ти була?
І чом прийшла у таку пізню пору?”

Була я там, де спокою нема,
Де день, як мить, а рік, немов година.
Літа свої віддала задарма,
А тут я дома… Тут я знов дитина.