Як запорожці з чумою боролися

103

Цікава історія не без моралі

Чума з лопатою ходила,
Та гробовища рила, рила…

Т.Шевченко «Чума».

Одна з найстрашніших в історії людства хвороб не оминала й нашого краю. Свого часу українські козаки були серед тих, хто не давав поширюватися її епідеміям. Варто погортати сторінки кор-
пусу документів «Архіву Коша Нової Запорозької Січі» 1734-1775 років, щоб наочно у цьому переконатися. Зокрема, йдеться про 1755 рік, коли на ім’я кошового отамана Григорія Лантуха надійшла інформація про поширення чуми в прикордонних із Запорожжям польських і турецьких володіннях.

Уже в листопаді того року іншим кошовим, Григорієм Федоровим «з товариством», було вжито ряд заходів, щоб від «небезпечної повітряної хвороби мати надійну пересторогу й запорозьких козаків, які з метою своїх промислів вирушали до тих місць (йшлося зокрема про Немирів, Вінницю, Липовець, Животів та Полієве Озеро на річці Кодима, де вимерло багато людей, «не маючи жодної зовнішньої ознаки хвороби» – авт.), а звідти – обивателів, котрі приїжджали на лиманські коси, під жодним приводом не пропускати й спілкування з ними не мати».

Спеціальний наказ розсилався полковникам Війська Запорозького Низового, в тому числі й «бугогардовому» Максимові Тарану, котрий «перебував у Великому Інгулі». (Нагадаємо, що територія Бугогардівської паланки багато в чому співпадала з обрисами сучасної Кіровоградщини). В документах йшлося й про покарання у вигляді штрафів. На кордоні створювалися спеціальні
застави для відбування шеститижневого карантину. До всього 9 січня 1756 року додався ще й ордер гетьмана Кирила Розумовського Кошеві про дотримання обережності («доки чума зовсім не минеться в житла, зимівники та дачі запорозькі нікого
не пускати») та неухильне виконання заходів проти занесення чуми на Запорожжя і Гетьманську Україну з Польщі й Туреччини та дотримання карантину для людей, що прибували звідти. Посучасному актуальні відповіді Коша російській колоніальній адміністрації (зокрема, пов’язаної з фортецею Св. Єлисавети), наприклад, щодо відсутності коштів на облаштування карантинних приміщень, де мали б перебувати купці з Криму. До речі, в березні карантин було знято остаточно.

Цікаво, що в тих давніх документах, зокрема, за 16 листопада 1755 року, позначених словами «про таємну справу», принагідно згадується й «Табуринський шанець».

Про територію сучасного Світловодського району йдеться в контексті посилення діяльності козацьких роз’їздів, які повинні не допускати небажаних людей з території Речі Посполитої. Оскільки ті могли занести чуму з польських земель.

Власне, якщо колись в області і вийде правдива книга, присвячена історії санітарно-епідеміологічної діяльності на теренах нашої області, в неї варто включити не менше двох десятків документів про те, як запорожці боролися з чумою в середині ХVІІІ століття. Що ж до місцевих публікацій на цю тему в роки незалежності, то там лише імена колонізаторів, а таких термінів як «запорожець», «Січ», «кошовий отаман» немає.

Здається, досі діє заборона …Катерини ІІ: «Что верные запорожцы верно служат, сие похвально, но имя запорожцев, со временем, нужно заменить иным, чтобы Сеча, уничтоженная манифестом, не оставила по себе ушам приятное прозвание; в людях же незнающих – чтоб не возбудилась мечта, будто за нужное нашли восстановить Сечу, либо название».

Федір ШЕПЕЛЬ,
краєзнавець, місто Кропивницький.

Поширити
"Вісті Світловодщини"