Їх об’єднує неспокійна вдача і любов до прекрасного

Світлий образ жінки завжди був символом миру, сімейного благополуччя. Тому за всіх часів найтепліші й найласкавіші слова були присвячені саме жінці.

Українська жінка – особлива. Вона, перш за все, мама, яка ладна віддати всю себе заради своїх дітей. Українська жінка – це найкраща подруга і порадниця для свого чоловіка, це уміла господиня і вольова керівниця, це втілення ніжності і водночас стійкості та непохитності.
Сьогодні жінки у своїй суспільно-політичній діяльності не поступаються чоловікам. Виконуючи безліч професійних обов’язків, невимушено долаючи кар’єрні сходинки, жінки, в той же час, встигають дбати про свою зовнішність, знаходять час для дітей, чоловіків. Окрім цього, вони ще знаходять час і на улюблену справу, яка приносить їм естетичне та моральне задоволення.
Розмова далі піде про чотирьох жінок – жительок Григорівки. Вони різні і за професією, і за характером, але їх об’єднує неспокійна вдача та любов до прекрасного.
Люблю вишивати бісером
Тетяна Падалиця – майстриня, яка займається бісероплетінням та вишивкою бісером.
За основною трудовою діяльністю вона вчителька, працює у КЗ «Ліцей «Надія» заступницею директора з навчально-виховної роботи. П’ять днів на тиждень пані Тетяна віддає свої знання і вміння школярам. А вільний час присвячує вишиванню. Завдяки її вправним рукам народжуються картини, що заворожують красою, переливом кольорів.
Погодьтеся, працювати в школі нелегко. Тут і напруга, і знервованість, а інколи і стресові ситуації. І з усім цим вчителька приходить додому, де її чекають діти, чоловік… Улюблена справа для пані Тетяни – як еліксир, який зцілює душу, заспокоює.
– Коли вишиваю чи роблю якісь вироби з бісеру, я відпочиваю, отримую невимовну насолоду від роботи. Вважаю, що кожен має знайти собі таке хобі, яке б приносило задоволення. Це має бути не робота, а саме відпочинок. Вишиваючи свої картини чи ікони, я відволікаюся від турбот, від проблем. Дуже люблю вишивати бісером картини природи, зокрема – квіти. У моєму доробку вже є чотири ікони, чотири картини і три великодні рушники.
Своєю улюбленою справою я займаюся років зо два. Спочатку бісероплетінням захопилася моя донька – виготовляла різноманітні поробки. Мені ця справа теж сподобалася і я вирішила спробувати. Та до душі більше припала вишивка бісером. І зараз щоразу, які б складнощі не виникали на роботі, я згадую, що дома на мене чекає незакінчена квітка на картині.
Сідаю за полотно вечорами, коли вже перероблені всі домашні справи і ніхто не відволікає. Звичайно, більше часу цій справі приділяю взимку, бо весною та влітку інших клопотів багато. Тому зараз, коли на порозі весна, з великим задоволенням вишиваю, розуміючи, що вже зовсім скоро доведеться все відкласти.
Люблю дарувати свої роботи, отримую задоволення, коли бачу, що вони приносять радість іншим. Мої вироби є у похресниці, у діток із сімей вимушених переселенців. А ще люблю оздоблювати бісером одяг.
Звичайно, це хобі не із дешевих. Вишиваю я за схемами, а схеми купую. Щоб вишити ікону форматом А4, помістити її в рамку, потрібно близько 600 гривень. Та я ладна економити на всьому, аби лиш придбати ту схему, яку обрала. Мені кажуть, що я вже цим хвора. Якщо виїжджаю до Світловодська, обов’язково маю купити якусь схему.
Одного разу дізналася, що через Інтернет можна замовити схему вишивки, зробленої із фотокартки. Я дуже хочу вишити портрети мами і, вже покійної, сестри мого чоловіка. Так сталося, що фотокартка сестри у нас залишилася лише одна. Вона старіє, жовтіє. А так хочеться, щоб її образ пам’ятали нащадки. Це моя мрія, і сподіваюся, я втілю її в життя.
– Чи замислювалися Ви колись над тим, щоб продавати свої роботи і заробляти на цьому?
– Щоб це стало моїм джерелом доходу, то ні. Два великодні рушники я вже продала, вишивала на продаж рушники до ікон. Можливо, у майбутньому це і приноситиме дохід. Та зізнаюся, продавати свої роботи дуже шкода. Я у вишивку вкладаю душу, тому вона для мене безцінна. А якщо продати ще й комусь незнайомому… Напевно, не змогла б.
– А де берете натхнення?
– Зараз в Інтернет-мережі створено безліч спільнот, у тому числі і вишивальниць бісером. Ставши членом однієї з них, можна багато чого взяти для себе корисного, порадитися з більш досвідченими майстринями з різних питань, побачити чужі роботи, показати свої. Це і взаємодопомога, і взаєморозрада. Ми всі, як кажуть, на одній хвилі. Від учасників однієї з Інтернет-спільнот я, наприклад, дізналася, що вишитий великодній рушник слід підшити зі зворотньої сторони, щоб не видно було ниток, – говорить Тетяна Падалиця.
Окрім вишивання бісером жінка захоплюється ще й алмазною вишивкою. Якщо говорити про техніку алмазної вишивки, то це і не вишивка у тому сенсі, що ми звикли сприймати. При цій техніці замість голки майстрині користуються спеціальним клеєм чи прикріплюють квадратні або круглі стрази на спеціально підготовлену клейку основу. Але результат вражає – картини з 3D-ефектом, квіти на них, немов живі.
– Якщо говорити про алмазну вишивку, то мені більше подобається працювати з квадратними стразами. Картини виходять дуже красиві. В такій техніці працювати швидше, аніж вишивати голкою, але дуже важко на зір. Та, незважаючи на те, що алмазна вишивка більш ефектна, мені, все ж, більше до душі вишивати ікони бісером. Першу свою іконку, невеличку, я вишила для доньки Антоніни. Тож тим, хто хоче навчитися вишивати бісером, я рекомендую братися спочатку за маленькі іконки.
В родині Тетяни Падалиці не можна сказати, що її доньки вишивають, беручи приклад з мами. Вони всі разом почали вишивати, навчаються одна в одної. Особливо рукоділлям захоплюється менша донька, Антоніна. Вона і оригамі займається, і квілінгом, і вишиває бісером, і плете крючком різноманітні іграшки, малює картини за цифрами. Тоня пробує себе у різних творчих напрямках, а мама їй в усьому допомагає.
Пані Тетяна стверджує, що у кожної людини має бути своє хобі, і завжди слід знаходити для нього час.
– Улюблена справа відкриває душу людини. Немає часу… немає коштів… Якщо щось подобається, не повинно бути ніяких перешкод. Хочу звернутися до всіх: займайтеся тим, чим вам подобається. Це приносить величезне задоволення. Особливої підтримки у своєму виборі потребують діти – не залишайте їх сам на сам з проблемами, не змушуйте робити те, до чого не лежить душа.
ВИШИВАННЯ ІКОН СТАЛО ЇЇ ПОТРЕБОЮ
Ірина Холодова теж займається вишивкою – вишиває ікони. В доробку вишивальниці їх вже вісім, наразі працює над дев’ятою – іконою Олександра Невського. А в планах – вишити «Сімейну родину».
– Вишивати ікони мені дуже подобається. Це навіть стало моєю потребою, здається, без цього вже не зможу жити. Вишиваю я лише для себе, і кожну з ікон люблю, як дитину. Ось лиш недавно я закінчила чергову ікону, а вже хочеться братися за іншу, і відпочинок не потрібен.
Мені не цікаво «сидіти в Інтернеті» чи дивитися телевізор. Вишивка займає весь вільний час. І навіть коли працювала в магазині, якщо не було покупців, потайки вишивала Ісуса. Зараз тимчасово не працюю, часу з’явилося більше, тому маю більше можливості займатися улюбленою справою.
– Коли почали вишивати?
– Всього рік тому. Я навіть ніколи не думала, що буду вишивати. Та все сталося само по собі. Якось донька попросила мене купити їй схему ікони Матері Божої, щоб вишити на уроках праці. Я, звісно, купила цю ікону, вона почала над нею працювати, пройшла рядочок і залишила. Так ікона пролежала рік. Мене чоловік питає: «Ви ікону вишили?». Кажу: «Ні, вона так і лежить незакінченою». «І як вам не соромно?», – каже він. «Для чого ви її купували?»
Мені, дійсно, стало соромно, і за два тижні на роботі я її вишила, поспішала, щоб встигнути до приїзду чоловіка із заробітків. Коли Матір Божа була готова, я попросила чоловіка купити мені схему ікони Ісуса. Він категорично заперечив, розуміючи, що і вона може пролежати рік, а то і більше. Та я не стрималася, і коли він поїхав, все ж купила цю ікону. Вишивала її протягом місяця. Це була перша моя свідома робота. Відтоді я вже не можу зупинитися. Навіть пояснити не в змозі, як це відбувається – мені дуже хочеться вишивати ікони, хоча вже всі стіни в будинку завішані ними. Коли залишаюся сама вдома, я милуюся своїми роботами, вони для мене такі рідні.
– Лише ікони вишиваєте?
– Поки що так, але планую взятися і за картини. Чоловік попросив мене вишити картину із зображенням вовків. Я вже примітила таку і обов’язково йому вишию.
– Де берете схеми?
– Купую, зокрема, у Світловодську. Так, вони дорогі, але для мене це не важливо. Ось я дуже хотіла ікону із зображенням Дванадцяти Апостолів. Я поступово відкладала на неї гроші, і коли назбирала потрібну суму – купила. Якщо говорити про готову засклену роботу в рамці, то вартість ікони – більше тисячі гривень.
– Що робитимете з іконами, коли не стане пустого місця на стінах у будинку?
– Їх ані продавати, ані дарувати не можна. Тому я вишиваю лише для себе та для своєї родини. На Закарпатті є село, де люди вишиті ікони принесли у місцеву сільську церкву. Яка то краса. Коли я освячувала у церкві одну із своїх ікон, то пообіцяла панотцю також в церкву вишити ікону.
Свої роботи Ірина Холодова демонструє вперше. Це сталося завдяки наполегливій пораді Григорівського сільського голови Надії Невкритої.
– Не знаю, чи наважилася б я показати свої ікони, аби не підтримка Надії Миколаївни. Завдяки їй ми зараз із Вами ведемо розмову. За це я їй дуже вдячна, – говорить жінка.
Так, завдячуючи доньці, у пані Ірини з’явилося хобі, а завдяки Надії Невкритій про нього дізналися і ви, шановні читачі. А ще Ірина Холодова робить сільсь­ким красуням манікюр, зачіски. Це їй добре вдається і приносить задоволення.
Напевно, у кожної людини настає особливий період в житті. Головне – не упустити його, не залишити «на потім», те, до чого прагнете. Якщо хочеться щось робити, треба починати негайно. Можливо, це справа, яка здатна змінити все життя.
ПАПЕРОВІ КВІТИ ІЗ СЮРПРИЗОМ
Анна Нечай народилася у Світловодську, та за коханим приїхала жити у Григорівку. Нині вона – домогосподарка, хоча лиш недавно була військово­службовцем за контрактом. Служба закінчилася, і ось вона в Григорівці займається улюбленою справою, і нічого в своєму житті змінювати не хоче. Аня має достатньо часу, аби дбати про домашнє господарство: розводить птицю, доглядає за городом. А ще займається улюбленою справою – виготовляє особливі квіти, із паперу та ще й зі смачним, солодким сюрпризом. А вийшло все випадково. Якось вирішили подруги подарувати художньому керівнику сільського Будинку культури Тетяні Попович букет зі штучних квітів із цукерками. Саме Аня спробувала його виготовити, і все вийшло. Та так добре, що відтоді паперові квіти із сюрпризом почали замовляти й інші. Такий подарунок до вподоби і малечі, і дорослим.
Сьогодні пані Анна серйозно займається цією справою: шукає різноманітні форми, купує відповідний папір. І з паперу з’являється справжнє диво, квіти заворожують своєю красою, насиченістю кольорів. В них майстриня вкладає всю любов, яку плекає до цих прекрасних витворів природи.
– З папером мені дуже подобається працювати – завжди є місце для творчості – я можу додати в роботу щось своє, і тоді такі букети стають особливими, унікальними, – говорить Анна Нечай.
Та це не єдине захоплення пані Анни. Вона вправно вишиває, малює картини за цифрами, вирощує квіти. У будинку – справжня колекція орхідей. Про кожну з них жінка розповідає із особливим запалом.
– Першу орхідею мені подарували років чотири тому. Квіти так сподобалися, що я вирішила дізнатися про них більше. Сьогодні я успішно їх вирощую і навіть розмножую, що не кожному вдається. Щоразу, коли потрапляю до квіткового магазину, вишукую особливі сорти орхідей, які вирізняються чи то формою, чи кольором квітів, листя. Сьогодні на моїх підвіконнях живе 32 орхідеї.
– Важко доглядати за цими квітами?
– Так, важко. Вони досить примхливі і вибагливі. Особливо важко їх поливати. Також треба слідкувати, щоб рослини на підвіконні не торкалися одна одної, щоб на них не потрапляли прямі сонячні промені тощо. Але якщо всі умови створені, орхідеї довго радують нас своїми прекрасними квітами.
На подвір’ї у пані Анни теж квітник. Її у цьому підтримує свекруха Ганна Федорівна. Разом вони весною насівають багато різноманітних однорічок. Це краса, яка для них приносить неймовірне задоволення.
Любов до вирощування різних рослин жила в душі пані Анни здавна, але міські умови не дозволяли реалізуватися в цьому. Зате тепер до її послуг великий город, сад, квітник. І господиня із задоволенням порядкує у квітнику, на городі; у власній теплиці вирощує розсаду овочевих культур.
– Я дуже люблю працювати на землі. Сільське життя – це для мене. Я насолоджуюся безмежним простором, свіжим повітрям, розміреним життям. В місті більше двох днів вже не витримую.
Є у Ані мрія – виготовити картину «Осінь» в техніці алмазної вишивки.
– Якось побачила картину із бурштину «Осінь» і закохалася в неї. Кілька років шукала схему. І ось – знайшла. Тепер у мене є стимул закінчити все розпочате і приступити до вишивання моєї «Осені».
У НЕЇ, КАЖУТЬ, НАЙКРАЩА РОЗСАДА
Людмила Кольцова – знана в Григорівці господиня, яка вирощує розсаду овочевих культур і реалізовує її у рідному селі. А там, де теплиці, там і квіти. Город у пані Людмили, напевно, найкращий в селі і найнезвичніший. Грядки жінка відділяє одну від іншої квітами. Тож город розділений на різнокольорові квадрати. Це привертає увагу всіх, хто заходить до неї на гостини чи у справах. Особливо багато висаджує чорнобривців різних сортів і кольорів. І нікому не відмовляє, якщо звертаються за розсадою квітів – не продає, а просто віддає, аби лиш росли, радували своїх господарів буйним цвітінням.
Людмила Кольцова народилася у селі Микільське, та вже 13 років разом зі своїм чоловіком мешкає у Григорівці.
– Звідкіль така любов до вирощування овочевих культур і квітів?
– Як кажуть, життя заставило. Роботи не маю, тому доводиться чимось заробляти. Та, я переконана, цією справою не можна займатися без любові до рослин – вони ж все відчувають. Щоб вирощувати ранні овочеві культури, я читаю багато статей у профільних журналах. Вже знаю всі основні секрети, як виростити гарну розсаду. Дуже люблю свої рослинки: коли з’являються сходи, я з ними розмовляю, хвалю їх за те, що гарненькі.
Особливо важко ранньою весною, коли погода нестійка. Мої теплиці не обігріваються, тож весняні морози можуть нашкодити ранній розсаді. Ось і бігаю до теплиць вночі, підігріваю, вкриваю розсаду, аби лиш не померзла, – говорить пані Людмила.
У господині три теплиці, де вона висаджує перець, помідори, баклажани та ін. Із вирощеним не їде на Світловодський ринок – все продає у Григорівці, тому якість гарантує, бо ж свої купують. Найулюбленіша культура – перець. Напевно, тому, що він потребує особливої уваги. Навіть якщо полити рослинки холодною водою, для них це великий стрес, тому для поливу воду підігріває, мульчує та спушує землю тощо. У неї є багато сортів цієї культури.
Для посіву використовує, як правило, насіння із власного врожаю. Її розсада завжди якісна, високоврожайна, а овочі – смачні.
Окрім цього, на обійсті пані Людмили ростуть кущі малини, полуниця, арахіс та багато іншого. І все дає гарний врожай, бо ж за рослинами господиня гарно доглядає.
Робота в теплиці уже в розпалі – догляд за розсадою потребує часу і чималих зусиль. Та коли це стало справою життя, то й клопоти в радість.
Мої співрозмовниці – жінки доглянуті, із гарним манікюром, із ніжними руками. З першого погляду і не скажеш, що вони працюють на землі, не цураються будь-якої сільської роботи. Окрім всього, вони беруть участь у художній самодіяльності – співають у складі одного із вокальних ансамблів Григорівського Будинку культури.
Світлана Калугіна.