Її посмішка зігріває душу

Життя Зінаїди Федорівни Чернієнко, було нелегким, але, як вона стверджує, – щасливим. Вона щаслива, бо зростала у люблячій родині, так само в любові і злагоді зростила свого єдиного сина Валерія. А ще вона завжди працювала з людьми, серед людей і для людей, і це приносить їй величезне задоволення.

Народилася Зінаїда Федорівна у 1939 році в с. Павлівка у родині, де вже зростало дві доньки. Їй ще й двох років не виповнилося, як розпочалася Друга світова війна і її батька, Федора Милашенка, призвали в ряди радянського війська. Перші епізоди свого життя, які спливають в пам’яті Зінаїди Федорівни – воєнні роки, коли в їхньому будинку жили німці, а вона разом з мамою, двома сестричками та бабусею мешкали одні маленькій кімнатці. Вона добре пам’ятає дні визволення нашого краю від фашистів, коли в селі ще були німці, але всі розуміли – наші незабаром ввійдуть у село. Маленька Зіна вірила, що її татусь скоро прийде і врятує їх від фашистів, хоча і зовсім його не пам’ятала. На той час старшій сестрі Зіни Федорівни було 14 років, середній – 12, а їй було всього 4 рочки.

  • Звільнення чекали усі, Було чутно, як за селом ідуть напружені бої, вночі ніхто не спав – чекали, коли ж ввійдуть наші солдати, – говорить Зінаїда Федорівна. – Як ось в ночі щось зашаруділо за вікном. Мама відкрила двері, там – два наші розвідники. «Німці є?, – запитали вони. – Немає, – відповіла мама. – Ми підемо з вами і все покажемо», – пошепки сказали старші доньки, одяглися і пішли з солдатами.

Вранці в село ввійшли наші війська. Маленька Зіна побачила клуню, яка рясніла дірками від куль, і осокір біля хати, весь потрощений. Аби не він, будинку, напевно, не було б.

Ця картинка з раннього дитинства до сих пір перед очима у Зінаїди Федорівни, тому до відзначення Дня визволення України від нацистських загарбників у неї особливе ставлення.

Батько Зіни Федорівни був призваний на війну з перших її днів. воював він під проводом маршала Конєва, пройшов не одну тисячу кілометрів по рідній землі – служив зв’язківцем. Коли дізнався, що його рідне село Павлівку звільнили, написав на сільську раду листа, в якому повідомив, що він живий. Ця новина відразу долетіла і до родини Милашенків. Це була велика радість – отримати від нього гарну новину. Тоді багато хто із односельців просив маму запитати у батька і листі, чи він не зустрічав їхніх родичів, від яких давно вже не було звістки. Пам’ятає Зіна Федорівна, як мама обмальовувала її ручку і ніжку, аби постали батькові, адже він її востаннє бачив зовсім маленькою.

Повернувся батько аж у грудні 1945 року. тоді і почали господарювати, адже ніколи не жили бідно – батько був гарним гончарем, тож в будинку завжди водилася копійка.

Після війни Федір Милашенко працював голова артілі, а пізніше йому запропонували посаду заступника голови колгоспу і секретарем парторганізації. З того часу він займається партійною роботою, разом зі своїми односельцями підіймає рідну Павлівку з післявоєнних руїн. Був він і членом Новогеоргіївського райкому,

Такий самий трудовий шлях пройшла і Зінаїда Федорівна Чернієнко.

Через те, що в сім’ї Зінаїда Федорівна була найменшою, весь час прожила з батьками, доглядала їх аж до смерті. Очолювала Зіна Федорівна комсомольський рух  села, у 24 роки стала членом партії. Працювала і економістом, і головою сільпо, до якого входили села Свердлівка, Павлівка, Озера, Олексіївка, Велика Скельова, Миронівка; і ревізором, і парторгом, а це, фактично, заступник голови колгоспу, а після виходу на пенсію працювала у відділі кадрів. А з 2002 року Зінаїду Федорівну обрали головою Павлівської первинної ветеранської організації. Ці обов’язки, попри поважний вік, вона виконує і до сьогодні.

Зінаїду Федорівну Чернієнко знає кожен житель Павлівки, до неї звертаються за допомогою, за порадою. І вона ніколи нікому не відмовила. За свою трудову та громадську діяльність Зіна Федорівна має безліч нагород, її поважають і цінують.

Зінаїда Федорівна – найкраща в світі мама та бабуся для свого сина Валерія та двох внуків. Вони щотижня її провідують, допомагають по господарству. А вона завжди їх зустрічає щирою посмішкою, добрим словом і різними смаколиками,

Щодня у будь-яку погоду Зіна Федорівна виходить за двір, щоб перепочити на лавці і поспілкуватися із перехожими. Її двір ніхто не минає: ні дорослі, ні дітвора, яка повертається додому зі школи чи з дитячого садка. Для кожного у Зіни Федорівни є тепле слово, вона кожного обійме, віддаючи тепло своєї душі.

Дорога Зіна Федорівна! Щиро вітаємо Вас із днем народження. Бажаємо Вам ще довго топтати ряст на цій землі, щоб щастя щодня переповнювало Ваше серце, щоб посмішка не зникала з Вашого обличчя.

Світлана Калугіна.

Поширити
"Вісті Світловодщини"