Життя довжиною в сторіччя

96

1 вересня 2018 року свій 100-літній ювілей відзначає Миколенко Ганна Терентіївна, урод­женка Олександрівського району, яка нині проживає у Власівського пансіонату для ветеранів війни та праці з геріатричним відділення.

Ганна Терентіївна Миколенко – учасник Великої Вітчизняної війни, ветеран праці. Народилася Ганна Терентіївна 1 вересня 1918 року у с. Великі Верещаки Олександ­рівського району Кіровоградської області. Усе своє життя вона прожила у рідному селі, там трудилася, відбудовуючи рідну землю у післявоєнний час.

У сім’ї, де народилася Ганна Терентіївна, було ще четверо дітей. Свого батька вона не пам’ятає, за її словами, його забрали на війну, з якої він не повернувся. А ось на долю неньки, Марії Йосипівни, випали важкі випробування – підіймати на ноги п’ятеро дітей.

Як розповідає Ганна Терентіївна, вона ходила до школи, добре навчалася, закінчила 7 класів з похвальною грамотою. Далі в школу не було як ходити, бо не було у що вдягтися. Тяжко було, змалку Ганна була помічницею для матінки, бо тримали велике господарст­во: і свині, і корови, і птиця.

А ще згадує Ганна Терентіївна, що в селі проживала одна бездітна сім’я, тож її, маленьку Ганнусю, хотіли забрати до себе на виховання, але мама не віддала, сказала: «Як не важко жити, а без рідної кровиночки не відмовлюся. Це ж все одно що від п’яти пальців відрізати один».

Пам’ятає Ганна Терентіївна і голод 1933-го року, коли в селі померло дуже багато людей.

Згадує вона і роки Другої світової війни, коли в селі «стояли німці» і «…їм підчинялися всі». Тоді багато хто в своїх хатах переховував наших солдат. Марія Йосипівна варила їм їсти, а Ганна носила харчі «перехованцям». Так знайшла і свою долю – одного разу принесла їсти солдату і дуже йому сподобалася. Звали його Нурудін, за національністю узбек. Так, (сміється Ганна Терентіївна) знайшла собі чоловіка. Пізніше він знову був поранений, потрапив у полон, з війни Нурудін не повернувся. Ганна Терентіївна сама виховувала єдиного сина Івана.

Життя не було прихильним до Ганни Терентіївни – подарувало мало приємних спогадів. Весь вік жінка трудилася у колгоспі, полола ланки, цукрові буряки, доглядала за телятами, працювала у степу. Але терпіла, бо знала, що все це – для єдиного сина, який з часом переїхав жити до Росії.

Виростила сина, як сокола, який вилетів із рідного гнізда, та вже ніколи й не повертався. Ганна Терентіївна залишилася одинокою, часто хворіла, перенесла операцію на очах, а згодом не змогла обходитися без сторонньої допомоги, бо сама вже не могла обробляти землю, готувати їжу, поратися по господарству, а поблизу рідні не залишилося.

З липня 2011 року Миколенко Ганна Терентіївна проживає у Власівському пансіонаті, де за нею цілодобово доглядає молодший медперсонал. Вона забезпечена всім необхідним, а головне – піклуванням, турботою, повагою, теплим ставленням до себе.

Листування з сином додавали їй енергії і сил, та згодом вона дізналася про те, що єдина рідна їй людина – син Миколенко Іван Петрович (так записали хлопчика після його народження) покинув цей Світ.

Є у Ганни Терентіївни двоє онуків Аня і Сашко, має вже і правнуків. Всі вони проживають у Росії.

У столітній ювілей від щирого серця хочеться побажати цій тендітній і в той же час сильній жінці, аби Господь дав їй здоров’я, аби її життя було повноцінним, аби отримувати радість від спілкування з оточуючими людьми, від відчуття вранішнього сонячного проміння на обличчі. Нехай у Вас все буде добре, шановна Ганно Терентіївно!

Світлана Калугіна.

Поширити
"Вісті Світловодщини"